Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, усунення від права на спадкування, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання права власності на обов'язкову частку у спадщині, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання права власності на частину майна, визнання права власності на обов'язкову частку у спадщині, усунення від права на спадкування,

У квітні 2005 року ОСОБА_1 звернулася із зазначеним позовом посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_4. Після його смерті відкрилася спадщина на: 11/25 частин будинку АДРЕСА_1, автомобіль марки НОМЕР_1, земельну ділянку площею 0,0245 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1. Батько позивачки 20 червня 2000 року оформив заповіт на її ім'я. У 2004 році ОСОБА_1 стало відомо, що її брат ОСОБА_2 подав заяву до нотаріальної контори про виділення йому обов'язкової частки у спадщині, оскільки він є інвалідом третьої групи з дитинства. На думку позивачки ОСОБА_2 не має права на обов'язкову частку у спадщині на підставі статті 1235 ЦК України. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила задовольнити її позов, усунути ОСОБА_2 від права на спадкування та визнати за нею право власності на спадкове майно у порядку спадкування за заповітом.

ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання права власності на обов'язкову частку у спадщині. Свої вимоги обґрунтовував тим, що на час смерті батька він фактично був інвалідом з дитинства, що підтверджується висновком Іллічівського РВК від 12 листопада 1974 року та довідкою Іллічівської МСЕК від 22 лютого 2005 року. Тому вважає, що він має право на обов'язкову частку у спадщині.

ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання права власності на частину майна, визнання права власності на обов'язкову частку у спадщині, усунення від права на спадкування. Зазначала, що вона з 30 червня 1973 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4. Все майно, яке придбано за час перебування у шлюбі записано на покійного чоловіка. Тому ОСОБА_3 просила визнати за нею право власності на частину майна, що належало ОСОБА_4, як такого, що придбано за час спільного проживання, визнати за нею право власності на частину майна, що є обов'язковою часткою, передбаченою для неї як непрацездатної дружини померлого та усунути ОСОБА_2 від права на спадкування .

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 13 червня 2007 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Одеської області від 11 грудня 2007 року, визнано за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за заповітом на 11/30 частин будинку АДРЕСА_1, 5/6 частин автомобілю марки "Волга", 1962 року випуску, 5/6 частин земельної ділянки, площею 0,0245 га, розташованої у АДРЕСА_1, та 5/12 частин грошових вкладів, які зберігаються у відділенні ВАТ "Державний ощадний банк України". Визнано за ОСОБА_3 право власності на частину грошових вкладів, які зберігаються у відділенні ВАТ "Державний ощадний банк України", заощаджених за час шлюбу, право власності на 11/150 частин будинку АДРЕСА_1, 1/6 частину автомобіля марки "Волга", 1962 року випуску, 1/6 частин земельної ділянки, площею 0,0245 га, розташованої у АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом. У задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалені судові рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_4., який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, зробив заповіт, за умовами якого все своє майно заповів ОСОБА_1, а тому вона має право на спадкування за заповітом. На час смерті спадкодавця ОСОБА_3 була непрацездатною за віком і тому має право на обов'язкову частку спадкового майна. ОСОБА_2 на час відкриття спадщини не був повнолітньою непрацездатною дитиною спадкодавця, а тому не має права на обов'язкову частку у спадщині.

У відповідності до частини 1 статті 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або вирішені ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно статті 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судами першої та апеляційної інстанцій досліджено обставини справи повно, зібраним доказам дана оцінка.

Доводи скарги висновків суду не спростовують.

Рішення судів ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни або скасування не встановлено.

Керуючись статтями 335 - 337, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 червня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 11 грудня 2007 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.