Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Борисенко І.В. суддів Бухтіярової І.О. Голубєвої Г.К., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.02.2014 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 01.04.2014 у справі № 822/281/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автобан" до Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

Товариство з обмеженою відповідальністю "Автобан" звернулося з адміністративним позовом, в якому просить визнати нечинними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.01.2014 за № 0000062210/3 та від 15.01.2014 за № 0000072210/4.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.02.2014. залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 01.04.2014, адміністративний позов задоволено та визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області від 15.01.2014 № 0000062210/3 та від 15.01.2014 № 0000072210/4.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Хмельницька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову, оскільки вважає, що судові рішення попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права.

На підставі розпорядження керівника апарату від 14.11.2016 № 1192 та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.11.2016 справа № 822/281/14 була перерозподілена на суддю Борисенко І.В.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

Хмельницька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів провела перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Автобан" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт від 27.12.2013 № 1088/220/32402535.

На підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.01.2014 за № 0000062210/3 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 51898,00 грн. за основним платежем та податкове повідомлення-рішення від 15.01.2014 за № 0000072210/4 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 56411,00 грн., в т.ч. 45129,00 грн. за основним платежем та 11282,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Згідно названого акту перевірки, позивач порушив вимоги п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, що полягало у неправомірному віднесенні за період з 01.04.2011 по 31.12.2012 до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, витрати в сумі 225644,00 грн. та до складу податкового кредиту податок на додану вартість в сумі 45129,00 грн. за операціями з придбання товару у ПП "Автохімзв'язок" та у ТОВ "Екопромисловці".

Податковий орган вважає, що операції позивача з вказаними контрагентами не є реальними, оскільки не підтверджені паспортом якості, сертифікатом відповідності тощо. Окрім того, Державною податковою інспекцією у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві складено акт про неможливість проведення зустрічної звірки ПП "Автохімзв'язок" від 31.05.2012 № 1613/2-9/36424002, а Державною податковою інспекцією у Баришевському районі ГУ Міндоходів у м. Києві - акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Екопромисловці" від 20.06.2012 № 268/22-2/36999653.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що наданими позивачем доказами підтверджено правомірність формування витрат, що враховуються при визначення об'єкта оподаткування, та податкового кредиту з податку на додану вартість. Водночас, відповідачем не підтверджено порушень позивачем вимог податкового законодавства, встановлених актом перевірки.

Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Відповідно, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) випливає також з норм Податкового кодексу України (2755-17) .

Порядок формування платником податку на прибуток підприємств витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, регулюється ст. 138 Податкового кодексу України, а порядок формування платником податку на додану вартість податкового кредиту - ст. 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.138.1 ст. 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема з витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

Підпунктом 138.1.1. п.138.1 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з п.138.2. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Зважаючи на наведені норми закону, колегія суддів зазначає, що витрати платника податків мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що передбачають реальні господарські операції, які відображаються в податковому обліку та які повинні спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та вказаними контрагентами були укладені договори поставки товару, за якими позивач отримав від постачальників товар.

Дослідивши надані позивачем докази (договори поставки товару, рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні, платіжні доручення, виписки з рахунків у банку, товарно-транспортні накладні, накладні-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів, оборотно-сальдові відомості) судами попередніх інстанцій встановлено, що ними підтверджено факти поставки товарів, їх оприбуткування з метою використання позивачем у власній господарській діяльності. Зазначені докази оцінені судами як належні і допустимі.

Висновки податкового органу про нереальність господарських операцій позивача із зазначеним контрагентом є безпідставними, оскільки ґрунтуються лише на тому, що позивачем не надано документів, які підтверджують якість товару, а також на тому, що щодо контрагентів складено акти про неможливість проведення звірки.

Колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що всі документи в їх сукупності, складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції, належать до первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності. Тому контролюючий орган має досліджувати усі такі докази у їх сукупності.

Самі господарські операції позивача, зокрема, первинні документи на поставку товару та перевезення товару, податковим органом не досліджувались. Тобто, податковим органом зазначено про відсутність реальних поставок товару без відповідних доказів.

Платник податків (покупець товарів) не має обов'язку та повноважень здійснювати на час вчинення господарських операцій та після вчинення таких операцій контроль за дотриманням платником податків вимог законодавства при здійсненні господарської діяльності і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, податковий кредит за зафіксовані контролюючим органом порушення постачальника.

Допущені постачальником порушення вимог законодавства при веденні господарської діяльності можуть потягнути відповідну відповідальність щодо нього та не впливають на право покупця на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість.

У справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 наголошував на індивідуальній юридичній відповідальності за податкові правопорушення.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

1. Касаційну скаргу Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.02.2014 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 01.04.2014 - без змін.

2. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.