Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Веденяпіна О.А., Приходько І.В., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18.05.2012

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014

у справі № 2а-2472/12/1370 (122113/11/9104)

за позовом малого підприємства "Руно" (далі - позивач, МП "Руно")

до Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби (далі - відповідач, Городоцька МДПІ)

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

МП "Руно" звернулось до суду з адміністративним позовом до Городоцької МДПІ про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.11.2011 року № 0000422321.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 18.05.2012, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволення позовних вимог у повному обсязі. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ) та ст. 70, ст. 86, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

В порядку ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України судом першої інстанції замінено первинного відповідача у зв'язку із реорганізацією Державної податкової інспекції у Мостиському районі Львівської області на Городоцьку міжрайонну державну податкову інспекцію Львівської області Державної податкової служби.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку МП "Руно" з питань правомірності формування податкового зобов'язання та податкового кредиту за період з 01.04.2011 по 31.05.2011, результати якої оформлено актом від 08.11.2011 №105/23-19323361, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог п. 198.2, п. 198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.7, п. 201.10 ст. 201 ПК України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість за травень 2011 року на суму 363 730,00 гривень.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.11.2011 № 0000422321, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 363 730,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1,00 гривня.

За результатами адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги позивача без задоволення.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пп. "а" п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Положеннями п. 198.2 ст. 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

За змістом п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон № 996-XIV (996-14) ) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення платником податків господарської операції і, якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, у перевіряємий період позивач (покупець) мав господарські взаємовідносини з ТОВ "Транс Нафта 2009" (продавець) за договором від 22.02.2010 № Т3-2010 про поставку нафтопродуктів.

На підтвердження реального здійснення спірних господарських операцій, обумовлених спірним правочином, позивачем долучено до матеріалів справи копії договору та додаткових угод до нього, актів прийму-передачі, податкових накладних, рахунків-фактур, а також платіжних доручень.

При цьому, у ході розгляду справи судами встановлено, що поставлені ТОВ "Транс Нафта 2009" нафтопродукти, були придбані позивачем з метою використання в межах власної господарської діяльності, зокрема, шляхом їх подальшої реалізації ПАТ "Яворів АТП", МПП "Марс", ПП "Алекс", КМП "Граніт", ТзОВ "Компанія "Львівське море", що підтверджується відповідними витягами з книг складського обліку, в яких відображено надходження, відпуск та кількість реалізованого палива, товарними накладними, транспортними накладними, виписаними ним по факту поставок кожної партії, щодо кожного зі своїх покупців, які наявні в матеріалах справи. Водночас, частину придбаної продукції позивачем було реалізовано роздрібним покупцям на власних АЗС, кількість реалізації нафтопродуктів на яких підтверджується копіями змінних звітів по АЗС № 1-5, що складаються та підписуються матеріально відповідальними особами (операторами).

В силу приписів п. 180.1 ст. 180 ПК України платником податку є будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному ст. 183 цього розділу.

Згідно з п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

У розумінні п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Положеннями п. 200.2 ст. 200 ПК України передбачено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно з п. 203.2 ст. 203 ПК України платник податку зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Як вірно зауважено судами попередніх інстанцій, невиконання контрагентом свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Так, колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій щодо безпідставності висновку відповідача про неправомірність формування позивачем податкового кредиту посилаючись на порушення, допущені у паралельному ланцюгу постачання, оскільки договір поставки нафтопродуктів укладено безпосередньо з ТОВ "Транс Нафта 2009", в той час як позивач не мав жодного відношення до другого ланцюга взаємовідносин між його контрагентом та TOB "Палтеск".

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 220- 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області - залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18.05.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014 у справі № 2а-2472/12/1370 (122113/11/9104) - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.