У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 листопада 2007 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого
Гнатенка А.В.
суддів:
Балюка М.I., Гуменюка В.I., Барсукової В.М., Косенка В.Й.,-
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1,
ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Кіровоградського ОВБТI про усунення перешкод у
користуванні власністю, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення
перешкод у користуванні земельною ділянкою,
в с т а н о в и л а:
У березні 2001 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись із зазначеним
позовом, посилаючись на те, що вони разом з відповідачем ОСОБА_3 є
співвласниками будинку АДРЕСА_1, в якому безпосередньо їм належить
3/10 частин, а відповідачці - 4/10 частин будинку. Вважали, що
розмір ідеальних частин є неправильним, в актах Кіровоградського
ОВБТI допущені помилки, оскільки відповідно до технічної
документації площа належної їм квартири на 14 кв. м. Більше, ніж
квартира відповідачки, а тому і розмір їх ідеальної частини має
бути більшим. Позивачі уточнили свої вимоги і просили встановити
реальні частки користування будинком між усіма співвласниками,
виходячи з договорів купівлі - продажу, в яких зазначено площу
придбаних часток будинку.
ОСОБА_3 звернулась із позовом про усунення перешкод у
користуванні земельною ділянкою.
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28-29
листопада 2002 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду
Кіровоградської області від 18 листопада 2003 року, у задоволенні
позову ОСОБА_1 ОСОБА_2 відмовлено. Позов ОСОБА_3до ОСОБА_2 про
усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою задоволено
частково. Встановлено порядок користування земельною ділянкою по
АДРЕСА_1. У користуванні ОСОБА_3 залишено земельну ділянку площею
747 кв. м. У користуванні ОСОБА_2 залишено земельну ділянку площею
560,2 кв. м. Двір залишено у загальному користуванні
співвласників. В решті вимог відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2 просять скасувати
постановлені у справі судові рішення та направити справу на новий
розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом
норм матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 22 КпШС УРСР (1969 року) майно нажите
подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен
з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження
цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в
тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього
господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не
мав самостійного заробітку.
Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у
зареєстрованому шлюбі з 5 липня 1952 року, згідно свідоцтва про
шлюб (а.с. 314).
8 травня 1968 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був укладений
договір купівлі-продажу 3/10 частин будинку з надвірними будівлями
АДРЕСА_1, тобто під час перебування позивачів у шлюбі.
Спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період
шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об'єктом права
приватної власності.
Суд першої інстанції відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні його
позовних вимог з підстав, що він не є власником будь-якої частки
спірного будинку з надвірними будівлями не врахував наведеного
вище.
Рішення суду ухвалено на підставі висновку технічної
експертизи ООБТI від 2 квітня 2001 року.
Однак при проведенні експертизи інженер ОСОБА_5 користувалась
"Iнструктивними вказівками про порядок проведення експертних
робіт", затверджених 4 квітня 1974 року заступником Міністра
комунального господарства УРСР які не є чинними для проведення
судової експертизи.
Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_5 на той час не мала
права проводити судову експертизу, оскільки не була судовим
експертом, який має право проводити судову експертизу (а.с. 23,24
т.2).
Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України "Про
практику застосування судами земельного законодавства при розгляді
цивільних справ" від 16 квітня 2004 року ( va007700-04 ) (va007700-04)
у справах
про встановлення порядку володіння й користування спільною
земельною ділянкою, на якій розташовані належні сторонам жилий
будинок, господарські будівлі та споруди суд з'ясовує і враховує
можливість нормального користування будинком і здійснення догляду
за ним, розташування господарських будівель, споруд, необхідність
зведення будівель, розташування плодово-ягідних насаджень
співвласників, можливість проходу з вулиці на подвір'я тощо. В
разі неможливості перенесення співвласником господарських будівель
і насаджень на надану в його користування частину ділянки суд має
обговорити питання про відповідну грошову компенсацію.
При пред'явленні вимог кожним з учасників спільної власності
про встановлення порядку користування спільною земельною ділянкою
суд може залишити в спільному користуванні лише ділянки, роздільне
користування якими встановити неможливо.
Суд першої інстанції у порушення вимог статті 213 ЦПК України
( 1618-15 ) (1618-15)
не з'ясував можливість встановлення порядку
користування земельною ділянкою.
Відповідно до положення "Про порядок встановлення та
закріплення меж прибудинкових територій існуючого житлового фонду
та надання у спільне користування або спільну сумісну власність
земельних ділянок для спорудження житлових будинків" прибудинкова
територія-встановлена за проектом поділу території мікрорайону
(кварталу) та проектом забудови земельна ділянка багатоквартирної
несадибної житлової забудови, яка необхідна для розміщення та
обслуговування житлового будинку (будинків) і пов'язаних з ним
господарських та технічних будівель і споруд. Прибудинкова
територія встановлюється для будинку (будинків) і не може
виділятися для частини будинку (блоку, поверху, секцій квартир
тощо).
Прибудинкова територія включає: територію під житловим
будинком, проїзди та тротуари, озеленені території, майданчики для
відпочинку, майданчики для господарських цілей та інші території,
пов'язані з утриманням та експлуатацією будинків та інших
пов'язаних з ними об'єктів.
Частиною 4 статті 88 ЗК України передбачено, що учасник
спільної часткової власності на земельну ділянку має право на
отримання в його володіння, користування частини спільної
земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.
Тобто, питання про користування прибудинковою територією
вирішується шляхом отримання в користування її частини, що
відповідає частці приватизованих квартир та інших приміщень у
вартості будинку і споруд.
Виходячи з положень прибудинкової території необхідно
враховувати її цільове призначення.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції не з'ясував всі
обставини, що мають значення для справи.
Вияснення цих обставин має суттєве значення для правильного
вирішення спору.
Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм
матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково
залишив його без змін.
Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права
призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду першої
інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції не можуть
залишатися у силі і підлягають скасуванню, а справа направленню на
новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
,
колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду
України
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28-29
листопада 2002 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської
області від 18 листопада 2003 року скасувати, а справу направити
до суду першої інстанції для розгляду іншим суддею.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.В. Гнатенко
Судді: В.М. Барсукова
М.I. Балюк
В.I. Гуменюк
В.Й. Косенко