розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Територіальної громади в особі Київської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 28 вересня 2016 року,

У квітні 2016 року ОСОБА_5 звернулась до суду із позовом, обґрунтовуючи його тим, що з листопада 2003 року по сьогоднішній час проживає разом із родиною в кімнаті площею 25,4 кв. м трикімнатної комунальної квартири АДРЕСА_1

Позивач зазначає, що була заселена у квартиру у зв'язку із прийняттям на посаду робітника з комплексного прибирання та утримання будинків з прилеглими територіями Шевченківського району м. Києва ЖЕК - 1004. Вказане житло надавалось для тимчасового проживання.

Також ОСОБА_5 вказує, що в подальшому працювала в КП "ЖЕК "Ярославська" та КП "Керуюча дирекція Шевченківського району Дільниця по санітарно-технічному обслуговуванню "Софіївська".

З 02 березня 2015 року і по даний час працює на посаді робітника з комплексного прибирання та утримання будинків з прилеглими територіями в приватному підприємстві "Науково-технічне підприємство "Український центр нерухомого майна".

На протязі усього часу проживання в квартирі ОСОБА_5 несе витрати по утриманню майна, регулярно сплачуючи комунальні послуги.

Зазначає, що відкрито користується квартирою, добросовісно заволоділа чужим майном і користується ним протягом 12 років.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_5 звернулась до суду та просила визнати за нею право власності на вищевказану кімнату за набувальною давністю.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 28 вересня 2016 року, в задоволенні позову ОСОБА_4 до Територіальної громади в особі Київської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати ухвалу апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншим.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що у позивача відсутні підстави для визнання за нею права власності на вищевказану кімнату за набувальною давністю, передбачені ст. 344 ЦК України.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу, про те, що вона користувалась житлом без достатньої на те правової підстави, а отже, є такою, що самовільно зайняла вказане приміщення є необґрунтованими, оскільки спірну кімнату, яка перебуває у комунальній власності, надано позивачу під час прийняття на роботу як службову, а тому сам по собі факт користування майном на протязі тривалого часу не є підставою виникнення права власності за набувальною давністю.

Крім того, доводи касаційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 разом зі своєю родиною проживає в кімнаті площею 24,5 кв. м в квартирі АДРЕСА_1

Відповідно до довідки КП "ЖЕК "Ярославська" від 04 травня 2007 року ОСОБА_4 проживає за вказаною адресою тимчасово з 2002 року.

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального та матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ