У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 червня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого
Гнатенка А.В.
суддів:
Григор'євої Л.I., Данчука В.Г., Гуменюка В.I., Косенка
В.Й., -
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до
ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5про визнання права власності на
1/2 частину квартири, про усунення перешкод у користуванні
квартирою шляхом виселення, вселення, про перевід прав покупця на
1/2 частину квартири, визнання недійсними договорів
купівлі-продажу,
в с т а н о в и л а:
У вересні 2003 року ОСОБА_1. звернулась з зазначеним позовом,
посилаючись на те, що у 1997 році вона уклала шлюб з ОСОБА_215
червня 1999 року разом з ОСОБА_2. за спільні кошти придбали
двокімнатну квартиру №АДРЕСА_1у м. Сімферополі. Договір
купівлі-продажу був оформлений на ОСОБА_2. Стосунки між подружжям
були неприязні, а тому позивачка не мала можливості проживати в
спірній квартирі. 25 лютого 2004 року їй стало відомо, що ОСОБА_2.
без її згоди за договором купівлі-продажу від 31 жовтня 2003 року
продав дану квартиру ОСОБА_3. За договором купівлі-продажу від 26
грудня 2003 року ОСОБА_3продав спірну квартиру ОСОБА_4. 29 липня
2003 року шлюб між ОСОБА_1. та ОСОБА_2. було розірвано. 17 жовтня
2004 року ОСОБА_2. помер, його правонаступником визнано ОСОБА_2.
Позивачка просила визнати за нею право власності на 1/2 частину
квартири, як на майно, придбане в період шлюбу; визнати недійсним
договір купівлі-продажу спірної квартири від 31 жовтня 2003 року,
визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири від 26
грудня 2003 року, усунути перешкоди у користуванні квартирою
шляхом виселення ОСОБА_4. та ОСОБА_5визнати за позивачкою право
привілеєвої купівлі 1/2 частки спірної квартири і стягнути з неї
на користь ОСОБА_3. грошову компенсацію в сумі 2 000 грн.
Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя від 27
липня 2005 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1. відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 27
січня 2006 року рішення Київського районного суду м. Сімферополя
від 27 липня 2005 року скасовано і ухвалено нове рішення про
часткове задоволення позовних вимог. Визнано право власності за
ОСОБА_6. на 1/2 частину квартири № АДРЕСА_1у м. Сімферополі.
Визнано право власності за ОСОБА_1на 1/2 частину квартири №
АДРЕСА_1у м. Сімферополі. Переведено права і обов'язки покупця за
договором купівлі-продажу від 31 жовтня 2003 року на 1/2 частину
квартири АДРЕСА_1у м. Сімферополі, яка належить ОСОБА_1. Визнано
частково недійсним договір купівлі-продажу від 31 жовтня 2003 року
та визнано недійсним договір купівлі-продажу від 26 грудня 2003
року. Приведено сторони у первісний стан по всім угодам. Стягнуто
з ОСОБА_1. на користь ОСОБА_2. 2 000 грн. шляхом передачі їх
ОСОБА_3. Стягнуто з ОСОБА_2. на користь ОСОБА_3. 4 000 грн.
Стягнуто з ОСОБА_3. на користь ОСОБА_4. 4 000 грн. Зобов'язано
ОСОБА_4. передати квартиру АДРЕСА_1у м. Сімферополі ОСОБА_1.
Виселено з квартири АДРЕСА_1у м. Сімферополі ОСОБА_4. і ОСОБА_5.
без надання іншого жилого приміщення. Вселено ОСОБА_1. у квартиру
АДРЕСА_1у м. Сімферополі. У решті позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_4. просить скасувати рішення
апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої
інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм
матеріального права та порушення судом норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких
підстав.
Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення
позовних вимог, зазначив про те, що суд першої інстанції не взяв
до уваги, що оформлення на ім'я одного з подружжя
правовстановлюючих документів на нажите в період шлюбу майно не
виключає його права пред'явити позов до другого подружжя про поділ
між ними цього майна.
При зверненні до суду з позовом ОСОБА_1. вказувала на те, що
з відповідачем ОСОБА_6. знаходилась в зареєстрованому шлюбі з 1997
року. Під час шлюбу у 1999 році на його ім'я було куплено квартиру
№ АДРЕСА_1у м. Сімферополі, в якій вони разом проживали увесь час,
аж до звернення до суду у вересні 2003 року.
Оскільки спірна квартира набувалась у власність за договором
купівлі-продажу, то при її придбанні в період шлюбу одним з
подружжя вона, згідно зі статтями 22, 24 КпШС України ( 2006-07 ) (2006-07)
,
який діяв під час виникнення спірних правовідносин, ставала їх
спільною сумісною власністю.
Тому, колегія суддів апеляційного суду вважала вимоги
ОСОБА_1. на визнання за нею права власності на 1/2 частину
квартири № 26 обгрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
При цьому, колегія визнала право власності на іншу половину
цієї ж квартири за відповідачем ОСОБА_2.
Згідно з вимогами статті 23 КпШС України ( 2006-07 ) (2006-07)
, який
діяв під час укладення угод в 2003 році, було передбачено, що
оскільки майно належить обом дружинам на праві спільної сумісної
власності, розпорядження ним повинно відбуватись за спільною їх
згодою. В разі укладення одним з подружжя угоди щодо спільного
майна вважається, що він діє не тільки від свого імені, а і від
імені другого з подружжя. В цьому випадку слід вважати, що угода
укладена від імені обох дружин. Підпису на такій угоді другого з
подружжя не вимагається.
Закон встановлював винятки з викладеного правила лише для тих
угод, що потребують нотаріального посвідчення. Таке посвідчення
було обов'язкове тільки у випадках, передбачених законом.
Так, згідно статті 227 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(1963 року)
договір купівлі-продажу квартири (житлового будинку) повинен бути
нотаріально посвідчений. Згода другого подружжя такої угоди
висловлюється у письмовій формі.
У разі відсутності такої згоди нотаріус не вправі
посвідчувати договір на відчуження майна, що належить подружжю на
праві спільної сумісної власності.
При укладенні договору без згоди другого подружжя, той з них,
чиї права порушені, вправі звернутися до суду з позовом про
визнання цього договору недійсним.
Відповідач ОСОБА_2. продав всю квартиру без згоди на це
позивачки в період розгляду спору по ній в суді і приховав ці
обставини від нотаріуса під час укладення угоди з ОСОБА_3., та від
позивачки, якій стало відомо про продаж квартири тільки у 2004
році. Судова колегія вважала вимоги про визнання угоди недійсною
між ОСОБА_2. та ОСОБА_3. на 1/2 частку квартири обгрунтованими.
Порушення статті 114 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(1963 року), який
діяв під час розгляду справи, шляхом продажу співвласником своєї
частки в майні іншій особі, а не учасникові спільної часткової
власності є підставою для задоволення своєчасно заявленої останнім
вимоги про переведення на нього прав і обов'язків покупця, а не
для визнання недійсним договору купівлі-продажу.
Виходячи з правовідносин сторін і вимог закону, судова
колегія вважала, що суд першої інстанції допустив помилку при
застосуванні статті 114 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(1963 року), а тому
оцінюючи докази, надані сторонами, дійшла висновку про
необхідність переводу прав і обов'язків покупця по договору
купівлі-продажу від 31 жовтня 2003 року між ОСОБА_2. та ОСОБА_3.
на 1/2 частину квартири № АДРЕСА_1у м. Сімферополі на позивачку
ОСОБА_1., права якої було порушено продажем цієї квартири
сторонній особі.
ОСОБА_1. внесла на депозитний рахунок Київського відділу
Державної виконавчої служби 2 000 грн. 07 липня 2005 року за
ухвалою суду від 06 липня 2005 року, а саме з метою оплати
вартості 1/2 частини квартири, на яку мав право відповідач
ОСОБА_2.
Вимоги ОСОБА_1. про визнання недійсною угоди між ОСОБА_3. і
ОСОБА_4. від 26 грудня 2003 року, колегія вважала їх
обгрунтованими і такими, що підлягають задоволенню на підставі
статті 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(1963 року) та Iнструкції про
нотаріальні дії, статтями 22, 24 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, статтею 23
КпШС України ( 2006-07 ) (2006-07)
, статтями 114, 227 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(1963 року).
Суд не взяв до уваги, що положення статті 145 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
(1963 року) в даному конкретному випадку не захищають
права покупців ОСОБА_3. та ОСОБА_4.
Правила статті 145 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(1963 року) про умови,
за яких власник може витребувати своє майно від добросовісного
набувача, що придбав це майно в особи, котра не мала права його
відчужувати, застосовуються судом незалежно від того, фізичною чи
юридичною особою є цей набувач, і від підстав придбання майна.
Судова колегія вважала, що підлягають задоволенню і вимоги
ОСОБА_1. про виселення зі спірної квартири ОСОБА_4. та ОСОБА_5. на
підставі статті 48 Закону України від 07 лютого 1991 року № 697-12
"Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
, оскільки угода про купівлю-продаж
квартири № 26 між ОСОБА_3. і ОСОБА_4. визнана недійсною.
Щодо ОСОБА_5то його права залежать від ОСОБА_4. Оскільки
права членів сім'ї колишнього власника є похідними від прав
власника, то з припиненням для власника ОСОБА_4. права власності
на квартиру № 26 член його сім'ї батько ОСОБА_5. також втрачає
право користування цим приміщенням.
Проте, з такими висновками суду погодитись не можливо,
оскільки їх зроблено без повного дослідження обставин справи, прав
і обов'язків сторін і помилкового застосування норм матеріального
і процесуального права.
Статтею 201 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
передбачений обов'язок
суду зупинити провадження у разі смерті сторони у справі, якщо
спірні правовідносини допускають правонаступництво.
Пунктом 6 частини 1 статті 205 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
передбачено закриття провадження у справі, якщо померла фізична
особа, яка була однією із сторін у справі, якщо спірні
правовідносини не допускають правонаступництва.
Судом встановлено, що особа-відповідач у справі ОСОБА_6під
час розгляду справи помер 14 жовтня 2004 року і до справи було
залучено правонаступника ОСОБА_2.
Позивач ОСОБА_1. ставила вимоги про розподіл майна подружжя і
суд в порушення зазначених норм процесуального права визнав право
власності за померлою особою ОСОБА_6на 1/2 частину квартири, яку
за життя він продав ОСОБА_3.
В даному випадку судам як першої так і апеляційної інстанцій
слід було з'ясувати, як вирішувати питання із майном подружжя,
оскільки майно (спірна квартира) відсутнє (продано одним із
подружжя) і на час розгляду справи відповідачем є правонаступник,
який цього майна не отримував у спадщину.
Крім того, на час відчуження майна шлюб було розірвано і
право власності за позивачкою не визначено, хоча майно придбане і
записане було на ОСОБА_2. 15 червня 1999 року.
Вирішуючи питання про перевід прав покупця і застосовуючи до
цих правовідносин статтю 114 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(1963 року), суд
не навів доводів застосування або незастосування положень частини
3 статті 114 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
проте, що при продажу частки з
порушенням права привілеєвої купівлі інший учасник спільної
власності протягом трьох місяців може звернутися до суду з позовом
про перевід на нього прав та обов'язків покупця.
Позивачка ОСОБА_1. зазначала, що має право на половину
спірної квартири в силу КпШС України ( 2006-07 ) (2006-07)
ставлячи питання
про визнання угоди недійсною судом не враховано положень статті 60
ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(1963 року) про те, що недійсні частини угоди
не тягнуть за собою недійсності інших її частин, оскільки можна
припустити, що угода була б укладена і без включення недійсної її
частини.
Враховуючи викладене, аргументи суду апеляційної інстанції,
щодо визнання угоди між ОСОБА_3. і ОСОБА_4. недійсною також не
можна вважати обгрунтованими, оскільки не може бути відкинуто
немотивовано положення статті 145 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(1963 року).
Питання стягнення компенсації, вирішення питання з правом на
проживання у спірній квартирі похідні від визначення права
власності, при не з'ясуванні судами всіх обставин справи,
допущених порушеннях застосування норм матеріального і
процесуального права ухвалені в справі рішення не можуть
залишатися в силі, а підлягають скасуванню з направленням справи
на нови й розгляд.
При новому розгляді суду необхідно врахувати як вимоги
позивача так і заперечення відповідачів і в залежності від
встановленого вирішити спір.
Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
,
колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду
України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_4задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 27
січня 2006 року та рішення Київського районного суду м.
Сімферополя від 27 липня 2005 року скасувати, а справу направити
до суду першої інстанції для розгляду іншим суддею.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.В. Гнатенко
Судді: Л.I. Григор'єва
В.I. Гуменюк
В.Г. Данчук
В.Й. Косенко