розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_5, про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання; за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 16 лютого 2017 року,

У вересні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що з 12 вересня 1995 року по 02 серпня 2016 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, мають повнолітнього сина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Зазначала, що їх спільний син навчається на другому курсі денної форми навчання у Вінницькому національному технічному університеті, у зв'язку з чим потребує матеріальної допомоги.

Посилаючись на те, що відповідач ухиляється від покладеного на нього обов'язку щодо утримання свого сина, інші особи на його утриманні не перебувають, просила стягнути з відповідача на свою користь аліменти у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, на утримання повнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, починаючи з дня пред'явлення позову та до досягнення дитиною двадцяти трьох років, за умови що він буде продовжувати навчання.

У жовтні 2016 року ОСОБА_5 звернувся до суду з зустрічним позовом, мотивуючі його тим, що їх з ОСОБА_4 спільний син проживає разом з ним.

Посилаючись на те, що ОСОБА_4 має набагато більшу заробітну плату, ніж він, у зв'язку з чим має можливість утримувати їх спільного сина, просив стягнути з відповідача аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 2 000 грн щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову та до досягнення дитиною двадцяти трьох років, за умови що він буде продовжувати навчання.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 16 лютого 2017 року, позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/6 частки всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, до закінчення ОСОБА_5 навчання в Вінницькому національному технічному університеті, але не більше ніж до досягнення ним двадцяти трьох років, починаючи з 15 вересня 2016 року.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4 та задовольнити його зустрічний позов, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_4 та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, врахувавши приписи ст. ст. 180, 182, 199 СК України, на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), обґрунтовано виходив із того, що повнолітній син сторін проживає разом з матір'ю в окремій від ОСОБА_5 кімнаті та перебуває на утриманні матері, продовжує навчання, у зв'язку з чим потребує матеріальної допомоги.

Також, при визначенні розміру аліментів, судами попередніх інстанцій враховано, що ОСОБА_5 є людиною працездатного віку та об'єктивно має можливість надавати допомогу своєму повнолітньому сину, який продовжує навчання.

Доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції (ст. 335 ЦПК України).

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 16 лютого 2017 року залишити без змін.