УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 травня 2007 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного
Суду України в складі:
Головуючого - Яреми А.Г.,
Суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,
Охрімчук Л.I., Сеніна Ю.Л.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до
відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від
нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань
України в Мар'їнському районі Донецької області про відшкодування
моральної шкоди,
в с т а н о в и л а :
У грудні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним
позовом, посилаючись на те, що в січні 2001 року з ним стався
нещасний випадок під час виконання трудових обов'язків, висновком
МСЕК йому встановлено 50% втрати працездатності у зв'язку з
трудовим каліцтвом, визнано інвалідом 3 групи; ушкодженням
здоров'я йому заподіяна моральна шкода.
Позивач просив стягнути з відповідача 75000 грн. на
відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Мар'їнського районного суду від 4 жовтня 2006 року в
задоволенні позову відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 5 грудня
2006 року рішення суду першої інстанції скасоване та постановлене
нове рішення про відмову в задоволенні позову.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені в
справі судові рішення та постановити нове рішення про задоволення
його позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального
права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких
підстав.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в
задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що позивач
був травмований 10 січня 2001 року, тобто до 1 квітня 2001 року -
набрання чинності Законом України "Про загальнообов'язкове
державне соціальне страхування від нещасного випадку на
виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату
працездатності" ( 1105-14 ) (1105-14)
, тому норми зазначеного закону на
спірні правовідносини не поширюються.
Проте з такими висновками цілком погодитись не можна з
наступних підстав.
Положення ст. ст. 21, 28, 34 Закону України "Про
загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного
випадку на виробництві та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності" ( 1105-14 ) (1105-14)
в редакції, що діяла
до 1 січня 2006 року, передбачали обов'язок Фонду провести
потерпілому страхову виплату за моральну шкоду за наявності факту
заподіяння йому такої шкоди.
За змістом ст. ст. 21, 28, 30, 34, 35 Закону України "Про
загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного
випадку на виробництві та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності" ( 1105-14 ) (1105-14)
право на отримання
потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати
працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в
особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності
вперше висновком МСЕК.
Судом встановлено, що нещасний випадок стався із позивачем 10
січня 2001 року, стійка втрата працездатності у зв'язку з трудовим
каліцтвом внаслідок нещасного випадку в розмірі 50% була
встановлена йому вперше висновком МСЕК від 13 вересня 2001 року.
Апеляційний суд, встановивши такий факт, у порушення вимог
ст. ст. 214, 215, 316 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
на відповідні
положення закону уваги не звернув, у достатньому обсязі не
визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою,
що підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Враховуючи наведене, рішення апеляційного суду підлягає
скасуванню.
Також не може залишатися в силі й рішення суду першої
інстанції, оскільки висновок суду про пропуск позивачем
передбаченого ст. 233 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
строку на звернення
до суду є безпідставним, тому що між сторонами виник спір щодо
стягнення страхових виплат відповідно до норм Закону України "Про
загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного
випадку на виробництві та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності" ( 1105-14 ) (1105-14)
і з огляду на
характер спірних правовідносин норми ст. 233 КЗпП України
( 322-08 ) (322-08)
застосуванню до цих правовідносин не підлягають.
За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають
скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої
інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України
( 1618-15 ) (1618-15)
.
Керуючись ст. 336 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія суддів
Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити частково.
Рішення Мар'їнського районного суду від 4 жовтня 2006 року та
рішення Апеляційного суду Донецької області від 5 грудня 2006 року
скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої
інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий - А.Г.Ярема
Судді: Є.Ф.Левченко
Л.М.Лихута
Л.I.Охрімчук
Ю.Л.Сенін