розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Сумської області від 26 липня 2016 року,

У січні 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з вищевказаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_3, яка є спадкоємцем боржника ОСОБА_4, заборгованість за кредитним договором від 02 вересня 2011 року № б/н у розмірі 16 903 грн 88 коп., яка утворилася станом на день смерті боржника, із яких: 16 629 грн 18 коп. - за кредитом; 274 грн 70 коп. - за процентами.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 01 квітня 2013 року між банком та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, на підставі якого останній отримав кредит зі сплатою процентів відповідно до умов договору. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Спадкоємцем є дружина ОСОБА_3, яка звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4, про що 16 вересня 2014 року Конотопська міська державна нотаріальна контора повідомила ПАТ КБ "ПриватБанк". 02 вересня 2014 року до спадкоємця ОСОБА_3 направлено лист-претензію про необхідність погашення кредиту, проте до теперішнього часу відповіді не отримано, кредиту не погашено, що і стало підставою звернення до суду з позовом.

Заочним рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 02 лютого 2016 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення.

Рішенням апеляційного суду Сумської області від 26 липня 2016 року заочне рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 02 лютого 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 перед ПАТ КБ "ПриватБанк" від 02 вересня 2011 року в розмірі 16 903 грн 88 коп. звернуто стягнення на одержану ОСОБА_3 спадщину - 3/20 частини будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, в межах вартості успадкованого майна.

Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до апеляційного суду, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Виходячи з вимог ст. 316 ЦПК України щодо змісту, рішення апеляційного суду повинно мати: мотивувальну частину із зазначенням мотивів зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення; встановлених судом першої інстанції обставин, а також обставин, встановлених апеляційним судом, і визначених відповідно до них правовідносин; назви, статті закону, на підставі якого вирішено справу; резолютивну частину із зазначенням висновку апеляційного суду про зміну чи скасування рішення, задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково; висновку апеляційного суду по суті позовних вимог.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Проте рішення апеляційного суду не відповідає зазначеним нормам процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні указаного позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач про відкриття спадщини дізнався ще у вересні 2014 року, проте до суду з позовом про стягнення зі спадкоємця боржника заборгованості звернувся лише 28 грудня 2015 року, тобто за межами шестимісячного строку, визначеного ч. 2 ст. 1281 ЦК України.

Проте з такими висновками обґрунтовано не погодився апеляційний суд, зазначивши, що суд помилково ототожнив поняття строку пред'явлення кредитором вимог до спадкоємця зі строком, в який кредитор може звернутися до суду з позовом про стягнення боргу.

На обґрунтування такого висновку апеляційний суд правильно зазначив, що вимога може бути пред'явлена кредитором безпосередньо спадкоємцю, а також через нотаріуса за місцем відкриття спадщини, який у строк, встановлений ст. 1281 ЦК України, приймає претензії кредиторів від спадкодавця. Даний строк не є строком, у який кредитор має звернутися до суду з позовом про стягнення боргу зі спадкоємця. Заявлення кредитором своїх вимог до спадкоємців не безпосередньо, а через нотаріуса не суперечить приписам ч. 2 ст. 1281 ЦК України. При цьому, на відміну від безпосереднього повідомлення спадкоємців кредитор, повідомляючи останніх про свої вимоги через нотаріуса, не зобов'язаний зважати на факт прийняття спадщини, оскільки нотаріус повинен прийняти відповідну заяву кредитора незалежно від того, чи прийняв спадщину хоча б один зі спадкоємців і чи встановлені спадкоємці взагалі.

Установивши, що боржнику ОСОБА_4 на праві власності належали 3/20 частини будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 і вказане майно він заповів відповідачу, яка прийняла спадщину шляхом подання заяви про прийняття спадщини, заяви не відкликала та від прийняття спадщини не відмовлялася; у зв'язку з відсутністю коштів не отримала в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину; задовольнити вимоги кредитора шляхом одноразового платежу відповідач не бажає, апеляційний суд, керуючись ч. 2 ст. 1282 ЦК України, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та звернення стягнення на майно, яке було передане відповідачу у натурі, - 3/20 частини вищевказаного будинку з надвірними будівлями.

Однак таких висновків по суті вирішеного спору апеляційний суд дійшов передчасно, не установивши всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, та з порушенням норм процесуального права.

Завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК України).

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.

У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Установлено, що обсяг спадкового майна обмежується 3/20 частинами будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1.

Однак апеляційний суд не взяв до уваги положення ст. 1282 ЦК України щодо обов'язку спадкоємця задовольнити вимоги кредитора у межах вартості спадкового майна, не встановив вартості спадкового майна, яке отримала відповідач.

Разом із тим не узгоджується з положеннями ст. 1282 ЦК України та ст. 11 ЦПК України зазначений у резолютивній частині рішення суду висновок саме про звернення стягнення на одержану ОСОБА_3 спадщину - 3/20 частини будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, в межах вартості успадкованого майна, у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 перед ПАТ КБ "ПриватБанк" від 02 вересня 2011 року у розмірі 16 903 грн 88 коп.

Згідно з матеріалами справи апеляційним судом ухвалою від 12 травня 2016 року призначалася у справі оціночно-будівельна експертиза для з'ясування питання про дійсну (ринкову) вартість 3/20 частини будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1. Зобов'язано відповідача ОСОБА_3 надати експерту доступ до вказаного житлового будинку та до надвірних приміщень. Згідно з ухвалою оплату проведення експертизи здійснює позивач (а. с. 134).

23 травня 2016 року до апеляційного суду надійшло клопотання судового експерта Титаренко К.Є. про надання технічної документації на об'єкт дослідження; вирішення питання про забезпечення безперешкодного доступу до об'єкта дослідження, яке планується на 08 червня 2016 року, за умови проведення попередньої оплати відповідно до наданого рахунку; вирішення питання про оплату вартості виконання експертизи (а. с. 137-139).

08 липня 2016 року до апеляційного суду надійшло повідомлення судового експерта Титаренко К.Є. про неможливість надання висновку № 11 внаслідок незадоволення вищевказаного клопотання експерта (а. с. 145-146).

Отримавши вищевказане повідомлення судового експерта, апеляційний суд ухвалою від 11 липня 2016 року відновив провадження у справі та призначив її до слухання на 26 липня 2016 року, коли й ухвалив рішення у справі про задоволення позову.

Однак усупереч вимогам ч. 4 ст. 10 ЦПК України апеляційний суд не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не обговорив питання про можливість повторного призначення експертизи для з'ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, у результаті чого дійшов передчасного висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Разом із тим заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо розміру кредитної заборгованості та її складових, виходячи зі змісту наявного у справі розрахунку, в якому, зокрема станом на 12 та 22 квітня 2014 року значиться поточна заборгованість у сумі 16 719 грн 32 коп., а прострочена - 0 грн; станом на 31 жовтня 2014 року поточна заборгованість - 11 806 грн 11 коп., прострочена - 4 823 грн 07 коп.

Оскільки суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, а саме: ст. ст. 212- 215, 303, 316 ЦПК України, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, тому колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвалене у справі рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до апеляційного суду з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.