розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до управління майном комунальної власності м. Полтави, територіальної громади в особі Полтавської міської ради, комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація № 2" про визнання членом сім'ї наймача та права користування жилим приміщенням, за касаційними скаргами Полтавської міської ради, виконавчого комітету управління майном комунальної власності м. Полтави, комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація № 2" Полтавської міської ради на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 23 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 10 лютого 2016 року,

У листопаді 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що він проживав однією сім'єю разом зі своїм рідним дядьком ОСОБА_4 у квартирі АДРЕСА_1. В даній квартирі раніше проживав його дід ОСОБА_7.

ІНФОРМАЦІЯ_2 його дід ОСОБА_7 помер. У квартирі залишилися проживати його батько ОСОБА_4 та дядько ОСОБА_6.

Після смерті дружини та сина, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4, дядько залишився один. Самий близький родич залишився позивач по справі. Враховуючи те, що він став потребувати допомоги та часто хворів, а він не мав свого житла, тому разом з дружиною ОСОБА_5 вони переїхали проживати до дядька ОСОБА_4 Зазначає, що він, його дружина та померлий проживали разом, допомагали дядькові, мали спільний бюджет, здійснювали поточний ремонт квартири та після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 прийняли всі витрати по похованню.

Враховуючи те, що він з січня 2014 року проживає в квартирі АДРЕСА_1, сплачує за комунальні послуги, тому вважає, що набув права користування квартирою, оскільки іншого житла не має.

Таким чином, просив позов задовольнити.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 23 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 10 лютого 2016 року, позов задоволено повністю.

Визнано ОСОБА_3 членом сім'ї квартиронаймача ОСОБА_4

Визнано за ОСОБА_3 право користування житловим приміщенням квартирою АДРЕСА_1 з реєстрацією місця проживання за даною адресою.

У поданих касаційних скаргах Полтавська міська рада, виконавчий комітет управління майном комунальної власності м. Полтави, комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційна організація № 2" Полтавської міської ради, просять скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що ОСОБА_3 правомірно набув право користування на спірну квартиру, квартиронаймачем якої був померлий ОСОБА_4 Підставами набуття такого права є те, що з померлим рідним дядьком позивач проживав однією сім'єю, здійснював догляд за дядьком, вів спільне господарство разом зі своєю дружиною ОСОБА_5 та померлим за адресою квартири, а також правомірно отримав згоду на вселення від квартиронаймача. Письмової згоди всіх членів сім'ї не було, оскільки інших родичів з якими проживав квартиронаймач також не було.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами установлено, що згідно із рішенням виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради народних депутатів від 22 липня 1963 року ОСОБА_7 надано в користування трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 Також установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер. Померлий доводився рідним дідом позивачу ОСОБА_8 На час його смерті у квартирі мешкали його сини - ОСОБА_6 та ОСОБА_4, які доводяться позивачу дядьком та батьком відповідно. ОСОБА_6 перебував у шлюбі з ОСОБА_9. Від шлюбу вони мали сина ОСОБА_10. ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_4 - помер ОСОБА_10. Найближчим родичем ОСОБА_6 залишився племінник - позивач у справі.

У осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача (ч.ч. 1, 2 ст. 64 ЖК УРСР).

Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (ч. 2 ст. 65 ЖК УРСР).

У разі вселення особи до жилого приміщення за договором піднайму, вона не набуває самостійного права користування цим приміщенням, якщо не буде встановлено, що ця особа вселилася як член сім'ї наймача.

При цьому під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року № 6-60цс12, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили із того, що ОСОБА_4 залишився у тяжкому стані, потребував сторонньої допомоги, тому ОСОБА_3 з січня 2014 року переїхав до нього жити. Факт постійного проживання ОСОБА_3 з січня 2014 року у квартирі АДРЕСА_1 підтверджується актами від 3 липня 2014 року та актом від 10 червня 2014 року, який підтверджує факт не проживання позивача за адресою реєстрації: АДРЕСА_2. Після смерті ОСОБА_4 позивач сплатив всі витрати, пов'язані з його похованням та надалі утриманням спірної квартири, сплачував житлово-комунальні послуги.

Проте суди не надали оцінки характеру проживання (постійного або тимчасового) з наймачем жилого приміщення осіб, які вселилися до нього; ведення з наймачем спільного господарства або відсутності ведення такого господарства; тривалості часу їх проживання. Також не звернуто уваги на доводи про те, що померлий ОСОБА_4 до моменту смерті працював, що спростовує твердження позивача про те, що квартиронаймач потребував сторонньої допомоги. Квитанції про оплату житлово-комунальних послуг та квитанції про витрати на поховання не свідчать про проживання позивача з ОСОБА_4, а є розрахунковими документами. З довідок ЖЕО № 2 Полтавської міської ради від 24 червня 2014 року № 2605 та від 9 січня 2013 троку № 01/64 про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб убачається, що до складу сім'ї входить виключно ОСОБА_4, відомостей щодо позивача не зазначено. Судами не з'ясовано чи дотримано порядок вселення ОСОБА_3 до ОСОБА_5, відсутня відповідна письмова згода.

За змістом ст. ст. 10, 11 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Отже, суди не встановили фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, та норми права, які регулюють ці правовідносини, не перевірили доводів та наданих сторонами доказів та обґрунтували своє рішення на припущеннях, що заборонено ч. 4 ст. 60 ЦПК України.

Згідно із ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення судом норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Виходячи з наведеного, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги із скасуванням судових рішень та направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги Полтавської міської ради, виконавчого комітету управління майном комунальної власності м. Полтави, комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація № 2" Полтавської міської ради задовольнити частково.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 23 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 10 лютого 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.