Р I Ш Е Н Н Я
I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
6 грудня 2006 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного
Суду України в складі:
головуючого
Гнатенка А.В.,
суддів:
Балюка М.I.,
Григор'євої Л.I.,
Барсукової В.М.,
Данчука В.Г.-
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 про визнання договору застави
квартири дійсним та визнання права власності на квартиру за
касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Малиновського районного суду
м. Одеси від 06 жовтня 2003 року та ухвалу апеляційного суду
Одеської області від 12 лютого 2004 року,
в с т а н о в и л а:
У липні 2003 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом
посилаючись на те, що 15 серпня 2002 року ОСОБА_2 за договором
позики взяла в нього 3000 доларів США, що за курсом Національного
Банку України складало 15960 гривень. В забезпечення повернення
боргу ОСОБА_2 24 листопада 2002 року склала власноручно розписку,
в якій заставила квартиру в будинку АДРЕСА_1, яка належала її
сину ОСОБА_4 і якою вона розпоряджалась на підставі довіреності та
зобов'язувалася повернути борг не пізніше 30 червня 2003 року. У
зв'язку з тим, що у встановлений строк борг повернуто не було, в
позові поставлено питання про визнання угоди дійсною та про
покладення на ОСОБА_2 зобов'язання передати позивачу заставлену
квартиру.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 06 жовтня
2003 року позов задоволено, визнано дійсною угоду, укладену між
ОСОБА_2, що діяла від імені ОСОБА_4. на підставі довіреності від
22 листопада 2002 року та ОСОБА_1. Визнано за ОСОБА_1. право
власності на будинок АДРЕСА_1.
Додатковим рішенням Малиновського районного суду м. Одеси
від 09 жовтня 2003 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави
мито в розмірі 51 грн.
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 10 жовтня
2003 року виправлено арифметичну помилку в рішенні суду від 06
жовтня 2003 року, визнано за ОСОБА_1. право власності на 3/25
будинку АДРЕСА_1.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 12 лютого 2004
року рішення суду першої інстанції змінено і резолютивну частину
рішення викладено в наступній редакції: Позов ОСОБА_1
задовольнити. Договір застави 3/25 частин будинку по АДРЕСА_1,
укладений між ОСОБА_1. та ОСОБА_2 24 листопада 2002 року, визнати
дійсним. Визнати право власності ОСОБА_1 на 3/25 частини будинку
по АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави мито в розмірі
51 грн. В іншій частині рішення від 06 жовтня 2003 року та
додаткове рішення від 09 жовтня 2003 року залишено без змін.
На зазначені судові рішення ОСОБА_3 подана касаційна скарга,
в якій ставиться питання про їх скасування з посиланням на
невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне
застосування судом норм матеріального права, порушення норм
процесуального права.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши
матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія
суддів вважає, що скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги суд виходив з того, що
відповідачка має право в забезпечення власного зобов'язання
укладати договір застави квартири належної її сину, якою вона
розпоряджається на підставі довіреності від 22 листопада 2002 року
і така угода в силу ч.2 ст.47 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
є дійсною.
З такими висновками суду погодитися не можна, оскільки суд
дійшов їх без повного, всебічного та об'єктивного з'ясування
дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін в даних
правовідносинах, з неправильним застосуванням норм матеріального
права.
Як вбачається з матеріалів справи 15 серпня 2002 року між
сторонами було укладено усно договір позики на 3000 доларів США.
24 листопада 2002 року відповідачка склала письмову розписку, в
якій зобов'язувалася повернути борг поетапно з січня 2003 року до
30 червня 2003 року, в забезпечення його повернення ОСОБА_2
вказала в розписці, що заставляє квартиру в м. Одесі по вулиці
Зеленій, 15, якою вона розпоряджається на підставі довіреності.
За довіреністю від 22 листопада 2002 року ОСОБА_4 уповноважив
відповідачку керувати та розпоряджатися усім його майном, при
цьому повноважень на отримання позики вказаною довіреністю не
передбачено, 24 грудня 2002 року довіритель помер.
Відповідно до ст. 62 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, що був чинним на
момент виникнення спірних правовідносин, представник не може
укладати угоди від імені особи, яку він представляє, у відношення
себе особисто. За ст. 392 цього Кодексу договір доручення
припиняється внаслідок смерті довірителя.
Згідно до ст. 32 Закону України "Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
договір застави нерухомого майна повинен бути нотаріально
посвідчений. За правилами ч.1 ст.47 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
недодержання нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди.
В силу ст. 11 Закону України "Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа
(майновий поручитель).
Оскільки боргове зобов'язання відповідачка прийняла на себе
особисто, в забезпечення такого зобов'язання вона не могла
заставляти майно довірителя, який майновим поручителем не
виступає. Довіритель помер до настання строку повернення боргу,
його доручення припинилося у зв'язку зі смертю та до виникнення
права вимоги кредитора за договором позики. За правилами ст. ст.
20, 21 Закону України "Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
право власності на
заставлене майно може виникнути у заставодержателя лише в порядку
звернення на нього стягнення за рішенням суду.
Вирішуючи спір, суд зазначених вимог закону не врахував, а
тому ухвалені в справі рішення не можуть залишатися в силі і
підлягають скасуванню.
Суди першої та апеляційної інстанції дослідили обставини
справи, однак неправильно застосували матеріальний закон, що
регулює зазначені правовідносини, зважаючи на викладене колегія
судів вважає за необхідне постановлені в справі рішення скасувати
й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог
ОСОБА_1.
На підставі наведеного, ст.ст. 62, 392 ЦК Української РСР,
ст.ст.11, 20, 21, 32 Закону України "Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
,
керуючись ст. ст. 336, 341 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія суддів
Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
в и р і ш и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06 жовтня
2003 року, додаткове рішення цього ж суду від 09 жовтня 2002 року
та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 12 лютого 2004
року скасувати і ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3
про визнання договору застави квартири дійсним та визнання права
власності на квартиру відмовити.
Рішення оскарженню не підлягає.
Головуючий:
А.В. Гнатенко
Судді:
М.I. Балюк
В.М. Барсукова Л.I. Григор'єва
В.Г. Данчук