Позивач звернувся до суду із зазначеними вимогами, мотивуючи свій позов тим, що відповідачка працювала на посаді IНФОРМАЦIЯ_1підприємства "Тутті". Маючи довіреність підприємства, у магазині IНФОРМАЦIЯ_2 11 квітня 2002 року отримала комп'ютер Celeron-1000/406/128 Мх-200-32/Creatіve 128 Samsung 551S/СД 48 і встановила його в себе вдома. Посилаючись на те, що відповідачка не повернула підприємству комп'ютер, який воно придбало, позивач просив суд задовольнити заявлені вимоги.

Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя від 27 січня 2004 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 20 квітня 2004 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалені в справі рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Установлено, що 11 липня 1997 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 заснували колективне підприємство "Тутті" (далі - КП Тутті"), статут якого 14 липня 1997 року зареєстровано розпорядженням Київської районної ради м. Сімферополя, підприємство включено до єдиного державного реєстру підприємств і організацій України.

Працюючи IНФОРМАЦIЯ_1 КП "Тутті", IНФОРМАЦIЯ_3, ОСОБА_3 отримала в магазині IНФОРМАЦIЯ_2 за довіреністю позивача комп'ютер Celeron-1000/406/128 Мх-200-32/Creatіve 128 Samsung 551S/СД 48, придбаний КП "Тутті" 11 квітня 2002 року за безготівковим розрахунком, однак колективному підприємству його не передала.

Заявляючи на підставі ст. 50 Закону України "Про власність" (697-12) вимоги про витребування зазначеного комп'ютера з володіння відповідачки, позивач посилався на те, що він є власністю КП "Тутті", яке не давало згоди на передачу комп'ютера у володіння й користування відповідачки.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про правомірність дій ОСОБА_3 виходячи з того, що придбаний за рахунок коштів відповідачки комп'ютер, хоча і є власністю засновників, однак вона володіє і користується ним за місцем проживання у виробничих цілях зі згоди IНФОРМАЦIЯ_3 КП "Тутті" ОСОБА_2.

При цьому суд вважав, що між сторонами виник спір з приводу користування колективним майном.

Не зважаючи на правильно встановлені фактичні обставини справи, суди дали їм помилкову юридичну оцінку в результаті неправильного застосування норм матеріального права, що регулюють відносини учасників господарського товариства щодо володіння, розпорядження і користування майном товариства, та порушили норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Так, відповідно до ст. 26 Закону України "Про власність" (697-12) об'єктами права власності господарського товариства, що є юридичною особою, є грошові та майнові внески його членів, а також майно, набуте внаслідок господарської діяльності, та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом.

Зазначена норма цього Закону кореспондується з положеннями ст. 12 Закону України "Про господарські товариства" (1576-12) , згідно з якою товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність, одержаних доходів та іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що будь-яке майно, передане господарському товариству його учасниками як внесок чи набуте на підставах, не заборонених законом (у тому числі і за цивільно-правовими угодами з учасниками товариства), стає власністю товариства, а не його окремих засновників (учасників).

Аналогічні положення містяться й у п. 3 Статуту КП "Тутті", який визначає об'єкти власності, джерела отримання майна колективного товариства та визначає власника цього майна - товариство.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про власність" (697-12) колективний власник самостійно володіє, користується і розпоряджається об'єктами власності, які йому належать, здійснюючи право власності і через свої органи управління. Стаття 23 Закону України "Про господарські товариства" (1576-12) визначає органи управління товариства.

Виходячи з аналізу зазначених правових норм слід зробити висновок, що порядок користування, володіння і розпорядження майном колективного підприємства визначається не окремими його засновниками, а органами управління власника, створеними відповідно до закону й статуту цього виду товариства.

Згідно з п. 6 Статуту КП "Тутті" його власники здійснюють свої права по управлінню безпосередньо чи через призначену дирекцію або IНФОРМАЦIЯ_3, призначеного за контрактом.

У разі покладення власниками (засновниками) функцій управління підприємством на себе всі питання діяльності підприємства вирішуються більшістю голосів.

Зробивши висновок про відсутність підстав для витребування комп'ютера у ОСОБА_3 у зв'язку з наявністю згоди IНФОРМАЦIЯ_3 на передачу його у володіння відповідачки, суд в порушення вимог ст.ст. 202, 202-1, 203 ЦПК України (1963 (1501-06) року) не встановив, чи здійснювалося управління підприємством самими засновниками чи дирекцією та чи вирішувалося це питання у передбаченому статутом порядку.

Відтак висновок суду про правомірність володіння ОСОБА_3 комп'ютером не можна визнати правильним.

Посилання на договір позики від 3 квітня 2002 року, укладений між КП "Тутті" і відповідачкою, як на одну з підстав правомірності володіння нею комп'ютером, що є власністю підприємства, також є необгрунтованим, оскільки суд не врахував, що згідно зі ст. 375 ЦК Української РСР (1540-06) (яка діяла на час правовідносин позики) грошові кошти за цим договором ОСОБА_3 передала КП "Тутті" у власність, якими підприємство розпорядилося на власний розсуд, а перед відповідачкою взяло зобов'язання по поверненню позики на умовах і у строки, зазначені в договорі, якими не передбачено як умову передачу їй комп'ютера у власність чи користування (а.с. 89).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд не врахував, що відповідно до ст. 50 Закону України "Про власність" (697-12) власник має право вимагати повернення свого майна з чужого незаконного володіння.

Суд апеляційної інстанції на вказане не звернув уваги, у порушення вимог ст.ст. 305, 313 ЦПК України (1963 (1501-06) р.) не перевірив доводів апеляційної скарги й залишив рішення місцевого суду без зміни.

За таких обставин постановлені судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд у суд першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України (1618-15) .

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу підприємства "Тутті" задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Сімферополя від 27 січня 2004 року і ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 20 квітня 2004 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.