Ізмайлової Т.Л., Євграфової Є.П., Мостової Г.І. розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: служба у справах дітей Хмельницької міської ради, Хмельницька житлово-експлуатаційна контора № 2, Управління Державної міграційної служби у Хмельницькій області, про визнання реєстрації недійсною, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 19 квітня 2016 року, -

У жовтні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: служба у справах дітей Хмельницької міської ради, Хмельницька житлово-експлуатаційна контора № 2, Управління Державної міграційної служби у Хмельницькій області, про визнання реєстрації недійсною.

В обґрунтування позову зазначила, що у грудні 1997 року вона отримала ордер на квартиру АДРЕСА_1. Того ж місяця вона разом з дітьми поселилася у цій квартирі та зареєструвалася. 22 жовтня 2005 року у вищевказаній квартирі зареєструвались ОСОБА_5 та її діти як члени її сім'ї, без відома та згоди позивачки. З листа ЖЕК № 2 від 14 серпня 2015 року позивачці стало відомо, що 22 жовтня 2005 року ОСОБА_5 була зареєстрована у квартирі, як її троюрідна сестра. Син позивачки та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб, про що ОСОБА_4 також стало відомо лише з листа ЖЕК від 30 вересня 2015 року.

22 березня 2006 року квартиру АДРЕСА_1 було приватизовано на всіх зареєстрованих в ній осіб і кожен набув у власність по 1/9 частки квартири, відповідно і ОСОБА_5 з двома дітьми. 26 березня 2006 року ОСОБА_5 забрала свої речі з підсобного приміщення і з того часу позивачка більше її не бачила, також їй не відома адреса її проживання. Вказувала, що відповідачі не набули права користування квартирою, оскільки на момент реєстрації вони не були членами її сім'ї, договорів піднайму з відповідачами вона не укладала, не надавала згоду на реєстрацію відповідачки з дітьми в квартирі. В зв'язку з викладеним, просила визнати реєстрацію ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 недійсною та скасувати її.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 19 квітня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2ст. 324 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що позивач ОСОБА_4, а також відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є співвласниками квартири АДРЕСА_1, будучи власником 1/9 частини квартири кожний. Сторони набули право власності на частки в квартирі 22 березня 2006 року в порядку приватизації державного житлового фонду.

Відповідачі зареєстровані у вказаній квартирі з 22 жовтня 2005 року.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання" реєстрація - це внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та до паспортного документа про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси житла.

Згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України "Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання" для реєстрації особа або її законний представник поряд з письмовою заявою та іншими документами подає документи, що підтверджують її право на проживання в житлі, адреса якого зазначається під час реєстрації.

За змістом заяви про реєстрацію місця проживання, форма якої встановлена Постановою Кабінету Міністрів України від 28.07.2004 року № 985 "Про затвердження зразків документів, необхідних для реєстрації місця проживання в Україні" (985-2004-п) , чинної на час реєстрації відповідачів, у разі відсутності в особи документів, що підтверджують її право на проживання в житлі, обов'язковою є згода наймача та усіх повнолітніх членів сім'ї (чи власника/співвласників житла) на реєстрацію місця проживання.

Згідно з пунктом 7.1. Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затвердженого наказом МВС України від 22 листопада 2012 року № 1077 (z2109-12) , реєстрація місця проживання особи скасовується в разі її проведення з порушенням вимог законодавства.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, визначившись належним чином з характером спірних правовідносин, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, встановивши фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, дійшов до обґрунтованого висновку про те, що оскільки позивачем не доведено того, що реєстрація місця проживання відповідачів у квартирі АДРЕСА_1 проведена з порушенням вимог законодавства, зокрема, що позивач, як наймач вказаної квартири та інші повнолітні члени її сім'ї не давали згоди відповідачам на реєстрацію їх місця проживання, а тому підстави для визнання реєстрації відповідачів недійсною відсутні.

Доводи касаційної скарги про те, що реєстрація відповідачів у вищевказаній квартирі проведена з порушенням закону - без письмової згоди наймача та членів його сім'ї не ґрунтуються на достатніх та допустимих доказах.

Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують, а фактично стосуються переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій.

За таких обставин, правові підстави для скасування оскаржуваних рішень відсутні.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 19 квітня 2016 року залишити без змін.