розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк про захист прав споживачів, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк на ухвалу апеляційного суду Одеської області від 19 жовтня 2016 року,

У липні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк (далі - ПАТ КБ ПриватБанк) про захист прав споживачів.

Ухвалою Саратського районного суду Одеської області від 4 липня 2016 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ ПриватБанк про захист прав споживачів.

Ухвалу Саратського районного суду Одеської області від 4 липня 2016 року ПАТ КБ ПриватБанк оскаржило в апеляційному порядку.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 15 серпня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ ПриватБанк на ухвалу Саратського районного суду Одеської області від 4 липня 2016 року залишено без руху, встановлено заявнику строк протягом тридцяти днів з моменту отримання копії ухвали суду для надання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням поважності причин його пропуску.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 19 жовтня 2016 року відмовлено ПАТ КБ ПриватБанк у прийнятті апеляційної скарги на ухвалу Саратського районного суду Одеської області від 4 липня 2016 року.

У касаційній скарзі ПАТ КБ ПриватБанк просить ухвалу апеляційного суду скасувати, а справу передати до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою банку на ухвалу Саратського районного суду Одеської області від 4 липня 2016 року, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у прийнятті апеляційної скарги ПАТ КБ ПриватБанк, суд апеляційної інстанції виходив із того, що заявником не виконано вимоги ухвали суду від 15 серпня 2016 року й не надано у визначений судом строк заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням поважності причин його пропуску.

Проте погодитися з такими висновками суду не можна.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ПАТ КБ ПриватБанк зазначало, що було позбавлено можливості виконати вимоги ухвали суду першої інстанції від 15 серпня 2016 року щодо надання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням поважності причин його строку, оскільки таку ухвалу відповідач не отримував. Крім того, разом з апеляційною скаргою банком також було подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, із зазначенням причин його пропуску.

Однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є право оскарження судових рішень (ст. 129 Конституції України). Реалізація цього права здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій.

Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (ст. 8).

Право на ефективний судовий захист закріплено також у ст. 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (475/97-ВР) Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу й протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції (далі - Конвенція).

За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у ст. 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів

(пункт 25 рішення у справі Делькур проти Бельгії від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі Гофман проти Німеччини від 11 жовтня 2001 року).

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в п. 1 ст. 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Тобто, Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України (1618-15) та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

У ст. 1 ЦПК України закріплено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ЦПК України суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

Застосування передбачених цією нормою правил залежить від виду процесуального строку. У разі, коли процесуальна дія не вчинена у межах строку, встановленого законом, суд може поновити його, якщо строк пропущено з причин, визнаних судом поважними.

За положеннями ч. 1 ст. 294 цього Кодексу апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

За ч. 3 ст. 297 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених ст. 294 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали особа має право звернутися до апеляційного суду із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Норми ЦПК України (1618-15) не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Указаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 14 червня 2017 року № 6-985цс17 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Апеляційний суд на вказане уваги не звернув та не врахував, що нормами ЦПК (1618-15) України не передбачено вичерпного переліку поважних причин для поновлення пропущеного процесуального строку, такі причини визначаються в кожному конкретному випадку, виходячи з обставин справи. При цьому судом апеляційної інстанції належним чином не перевірено, чи отримував відповідач ухвалу суду про усунення недоліків апеляційної скарги й чи була у нього реальна можливість усунути такі недоліки, враховуючи те, що в матеріалах справи міститься копія супровідного листа про надіслання ПАТ КБ ПриватБанк ухвали апеляційного суду від 15 серпня 2016 року за адресами: вул. Набережна Перемоги, 50 м., Дніпропетровськ, та

вул. Успенська, 22а, м. Одеса (а. с. 39), а також зворотне повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення, надісланого за адресою: вул. Успенська, 22а, м. Одеса (а. с. 40), тоді як відомості про вручення відповідного поштового відправлення за адресою місцезнаходження юридичної особи ПАТ КБ ПриватБанк, зазначеної позивачем у позовній заяві, та ПАТ КБ ПриватБанк - в апеляційній скарзі, відсутні.

Крім того, у порушення вимог ч. 3 ст. 297 ЦПК України, згідно з якою, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд не вирішував питання про відкриття апеляційного провадження, а відмовив ПАТ КБ ПриватБанк у прийнятті апеляційної скарги, що не передбачено вказаною нормою процесуального права.

Виходячи з викладеного, помилковим є висновок апеляційного суду про відмову у прийнятті апеляційної скарги банку у результаті невиконання ним вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, і цей висновок не може бути підставою для позбавлення заявника права на захист порушених прав, свобод та інтересів, оскарження судового рішення як складової частини права на суд, передбаченого ст. 6 Конвенції, враховуючи правові наслідки, передбачені п. 3 ч. 4 ст. 297 ЦПК.

З урахуванням наведеного постановлена апеляційним судом ухвала не може залишатись в силі та з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 342 ЦПК, підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі.

Керуючись ст. ст. 336, 342 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду Одеської області від 19 жовтня 2016 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк на ухвалу Саратського районного суду Одеської області від 4 липня 2016 року.