розглянувши в судовому засіданні справу за позовом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві "Всеукраїнський банк розвитку" Міхна Сергія Семеновича до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Маліновські молочні продукти", про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 26 жовтня 2016 року,

У грудні 2015 року уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві "Всеукраїнський банк розвитку" Міхно С.С. звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 19 вересня 2011 року між Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський банк розвитку" (далі - ПАТ "ВБР") та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № МКLNF3.11409.001, відповідно до якого відповідач отримав кредит у вигляді непоновлювальної лінії у розмірі 2 млн грн строком до 18 вересня 2016 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 21 % річних. На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 19 вересня 2011 року між ПАТ "ВБР" та ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 було укладено договори поруки №№: РХ029031.11410.002, РХ029031.11341.001, РХ029031.991058.001, РХ029031.11032.002 відповідно, за якими останні відповідають перед позивачем за виконання зобов'язань за кредитним договором у тому ж розмірі, що і ОСОБА_4 Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, однак позичальник не виконує належним чином взятих за кредитним договором зобов'язань, унаслідок чого станом на 18 листопада 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 1 497 424 грн 82 коп., із яких: 416 692 грн - поточна заборгованість за тілом кредиту, 541 658 грн - прострочена заборгованість за тілом кредиту, 4 521 грн 07 коп. - поточна заборгованість за процентами, 284 936 грн 32 коп. - прострочена заборгованість за процентами, 249 617 грн 43 коп. - пеня.

На підставі вищевикладеного позивач просив стягнути на свою користь заборгованість за кредитним договором від 19 вересня 2011 року № МКLNF3.11409.001 солідарно із ОСОБА_4, ОСОБА_5 у розмірі 1 497 424 грн 82 коп.; із ОСОБА_4, ОСОБА_6 у розмірі 1 497 424 грн 82 коп.; із ОСОБА_4, ОСОБА_7 у розмірі 1 497 424 грн 82 коп.; із ОСОБА_4, ОСОБА_8 у розмірі 1 497 424 грн 82 коп.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 26 жовтня 2016 року, позов задоволено частково.

Стягнуто солідарно із ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ПАТ "ВБР" заборгованість за кредитним договором від 19 вересня 2011 року № МКLNF3.11409.001 у розмірі 1 247 807 грн 39 коп.

Стягнуто солідарно із ОСОБА_4, ОСОБА_6 на користь ПАТ "ВБР" заборгованість за кредитним договором від 19 вересня 2011 року № МКLNF3.11409.001 у розмірі 1 247 807 грн 39 коп.

Стягнуто солідарно із ОСОБА_4, ОСОБА_7 на користь ПАТ "ВБР" заборгованість за кредитним договором від 19 вересня 2011 року № МКLNF3.11409.001 у розмірі 1 247 807 грн 39 коп.

Стягнуто солідарно із ОСОБА_4, ОСОБА_8 на користь ПАТ "ВБР" заборгованість за кредитним договором від 19 вересня 2011 року № МКLNF3.11409.001 у розмірі 1 247 807 грн 39 коп.

Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення, яким стягнути солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користь уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "ВБР" заборгованість за кредитним договором у розмірі 639 217 грн 47 коп., обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають наведеним нормам процесуального права, є законними та обґрунтованими.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до вимог ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно зі ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Частина 2 передбачає, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Разом і тим згідно зі ст. 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України" (1275-2015-р) , в переліку міст, де проводиться антитерористична операція, зазначено м. Маріуполь.

Судом установлено, що 19 вересня 2011 року між ПАТ "ВБР" та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № МКLNF3.11409.001, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати ОСОБА_4 кредит у вигляді непоновлювальної лінії у розмірі 2 млн грн на споживчі потреби, строком до 18 вересня 2016 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 21,00 % річних, а ОСОБА_4 зобов'язався щомісячно погашати заборгованість у розмірі, встановленому графіком погашення, зазначеним у п. 2.5 кредитного договору.

Відповідно до п. 2.4 кредитного договору відповідач зобов'язаний сплачувати проценти щомісяця з 1-го по 15-те число кожного поточного місяця. При несплаті комісії та відсотків у зазначений строк вони вважаються простроченими. Згідно з п. 6.2 кредитного договору за порушення строків погашення заборгованості за користування кредитом банк нараховує позичальнику відсотки у розмірі подвійної процентної ставки, що встановлена в договорі, від суми простроченої заборгованості за кожний прострочення.

Пунктами 3.1.9, 3.1.10, 3.1.11 кредитного договору передбачено, що при порушенні позичальником зобов'язань, передбачених умовами цього договору, банк на свій розсуд має право змінити умови договору, зажадати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати винагороди, комісії й відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань за цим договором у повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення.

На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 19 вересня 2011 року між ПАТ "ВБР" та ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 укладено договори поруки №№: РХ029031.11410.002, РХ029031.11341.001, РХ029031.991058.001, РХ029031.11032.002, згідно з якими ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9 поручилися перед ПАТ "ВБР" за виконання ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором у тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно з п. 4 договорів поруки, у випадку невиконання ОСОБА_4 будь-якого зобов'язання за кредитним договором поручителі відповідають перед позивачем як солідарні боржники.

ПАТ "ВБР" виконало свої обов'язки за умовами кредитного договору від 19 вересня 2011 року № МКLNF3.11409.001 у повному обсязі, про що свідчать розпорядження на видачу кредиту від 19 червня 2013 року, 08 липня 2012 року, 30 липня 2013 року, 19 серпня 2014 року.

На підставі постанови правління Національного банку України від 27 листопада 2014 року № 743 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський банк розвитку" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 27 листопада 2014 року № 132 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "ВБР", згідно з яким із 28 листопада 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію у ПАТ "ВБР", відповідно до наказу від 28 листопада 2014 року № 1, до виконання повноважень уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації приступив Міхно С.С.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості станом на 18 листопада 2015 року у ОСОБА_4 перед ПАТ "ВБР" утворилася заборгованість у загальній сумі 1 497 424,82 грн, із яких: поточна заборгованість за тілом кредиту - 416 692 грн, прострочена заборгованість за тілом кредиту - 541 658 грн, поточна заборгованість за процентами - 4 521,07 грн, прострочена заборгованість за процентами - 284 936,32 грн, пеня - 249 617,43 грн.

Установивши, що відповідачі не виконують належним чином умов кредитного договору та договорів поруки, що призвело до утворення заборгованості у вищевказаному розмірі, тому з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права та умовами указаних договорів, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованості у сумі 1 247 807,39 грн, із яких: поточна заборгованість за тілом кредиту - 416 692 грн, прострочена заборгованість за тілом кредиту - 541 658 грн, поточна заборгованість за процентами - 4 521,07 грн, прострочена заборгованість за процентами 284 936,32 грн.

При цьому із посиланням на ст. 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", зважаючи на те, що відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, зареєстровані та постійно проживають у м. Маріуполі, а також на підставі ч. 3 ст. 267 ЦК України, зважаючи на клопотання відповідача про застосування строків позовної давності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у сумі 249 617,43 грн.

Разом із тим суд на спростування доводів сторони відповідача ОСОБА_4 про те, що нараховані суми у стовбцях 8 та 9 розрахунку заборгованості: прострочені відсотки на поточну і прострочену заборгованість та погашені відсотки на дату, є розміром пені, суд зазначив, що вказані грошові суми є процентами за порушення строків повернення кредиту, передбаченими п. п. 6.1, 6.3 кредитного договору.

Стосовно доводів представника відповідача ОСОБА_4 щодо зарахування зустрічних вимог у межах грошових коштів у сумі 608 589,92 грн, на які ОСОБА_4 як новий кредитор набув право вимоги перед позивачем у рахунок погашення зобов'язань за кредитним договором, укладеним між тими самими сторонами, суд зазначив наступне.

Установлено, що 01 жовтня 2015 року між ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Малинівські молочні ходукти" (далі - ТОВ "ТД "Малинівські молочні ходукти") укладено договір про відступлення права вимоги за договором від 21 лютого 2013 року № TF.102694.002 про відкриття поточного рахунку у ПАТ "ВБР", укладеним 21 лютого 2013 року між ТОВ "ТД "Малинівські молочні ходукти" та ПАТ "ВБР", відповідно до якого до ОСОБА_4 переходить право вимагати від боржника належного та реального виконання наступних обов'язків: виплатити грошові кошти у розмірі 608 589,92 грн, які перебувають на банківському рахунку № НОМЕР_1, відкритому у ПАТ "ВБР", код за ЄДРПОУ 36470620, код банку 380719, та які не були виплачені ТОВ "ТД "Малинівські молочні ходукти" у зв'язку з внесенням боржника до категорії неплатоспроможних та впровадження тимчасової адміністрації. Того ж дня щодо права ОСОБА_4 як нового кредитора ТОВ "ТД "Малинівські молочні продукти" письмово повідомило ПАТ "ВБР".

Згідно з ч. 1 ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений, або визначений моментом пред'явлення вимоги.

За приписами п. 4-1 ч. 1 ст. 602 ЦК України зарахування зустрічних вимог є недопустимим за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, встановлених законом.

Ухвалюючи рішення у справі, суд правильно виходив із того, що Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) є спеціальним законом, який має пріоритет перед іншими нормами законодавства під час тимчасової адміністрації та ліквідації банків та в питаннях регулювання правовідносин у сфері гарантування вкладів фізичних осіб. Цим законом передбачено особливий порядок задоволення вимог кредиторів згідно з встановленою черговістю та неприпустимістю задоволення вимог кредиторів поза межами ліквідаційної процедури та не передбачено способу задоволення вимог кредиторів до банку шляхом поєднання боржника та кредитора в одній особі.

Згідно з роз'ясненнями, наданими пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних у п. 22 постанови від 30 березня 2012 року № 5 (v0005740-12) "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", при вирішенні спорів про зарахування зустрічних вимог, коли боржник банку одночасно є кредитором банку, під час процедури ліквідації банку суди повинні виходити із вимог ст. ст. 601- 602 ЦПК України, ст. ст. 92- 96 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та враховувати, що цим законом встановлено чіткий порядок задоволення вимог кредиторів, визнаних ліквідатором, який не передбачає можливості індивідуального задоволення вимог конкретного кредитора.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), поєднанням боржника і кредитора в одній особі.

Відповідно до вимог вищевказаних норм матеріального права та положень ст. ст. 91, 93, 96 Закону України "Про банки і банківську діяльність", згідно з якими у процесі ліквідаційної процедури банку визначається заборгованість кожному кредитору банку та встановлюється черговість погашення вимог кредиторів, що унеможливлює індивідуальне задоволення вимог окремого кредитора позачергово шляхом проведення зарахування зустрічних однорідних вимог, а також зважаючи на передбачений Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) особливий порядок задоволення вимог кредиторів відповідно до встановленої черговості та неприпустимість кредиторських вимог поза межами ліквідаційної процедури, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для зарахування грошових коштів у розмірі 608 589,92 грн, на які ОСОБА_4 як новий кредитор набув право вимоги перед позивачем, у рахунок погашення зобов'язань за кредитним договором, укладеним між тими самими сторонами.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду, адже такий ґрунтується на нормах матеріального права, є законним та обґрунтованим.

Розглядаючи зазначений позов, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 57- 60, 212 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, у результаті чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам ст. 315 ЦПК України.

Статтею 212 ЦПК України установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам ст. ст. 213- 215 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди із висновками судів щодо незастосування ст. 601 ЦК України та незарахування зустрічних вимог відповідача ОСОБА_4 у розмірі 608 589,92 грн на підставі договору, укладеного 01 жовтня 2015 року між ОСОБА_4 та ТОВ "ТД "Малинівські молочні ходукти", про відступлення права вимоги за договором від 21 лютого 2013 року № TF.102694.002 про відкриття поточного рахунку у ПАТ "ВБР", однак ці доводи були предметом дослідження й оцінки судами попередніх інстанцій під час перевірки заперечень сторони відповідача ОСОБА_4 проти позову, про що свідчить зміст оскаржуваних судових рішень.

Разом із тим колегія суддів вважає за необхідне доповнити, що відповідно до ч. 3 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури. Стаття 52 цього закону визначає черговість та порядок задоволення вимог до банку, а також оплату витрат та здійснення платежів.

Отже, у будь-якому разі в період здійснення ліквідаційної процедури банку задоволення вимог третьої особи має здійснюватися в порядку задоволення вимог кредиторів до банку та черговості, що передбачено ст. 52 Закону, у зв'язку з чим припинення зобов'язань за кредитним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, які фактично є погашенням вимог кредитора на порушення порядку ст. 52 цього закону, не допускається.