розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Відділу Держземагенства у Козелецькому районі Чернігівської області, заступника начальника відділу Держземагенстава у Козелецькому районі Чернігівської області Бабича Олександра Олексійовича, заступника начальника відділу - завідувача сектором Державного земельного кадастру відділу Держземагенства у Козелецькому районі Чернігівської області Дибань Олексія Миколайовича, головного спеціаліста сектору Державного земельного кадастру відділу Держземагенства у Козелецькому районі Чернігівської області Морисенка Андрія Петровича, провідного спеціаліста сектору Державного земельного кадастру відділу Держземагенства у Козелецькому районі Чернігівської області Бевза Олександра Олександровича, завідувача юридичного сектору відділу Держземагенства у Козелецькому районі Чернігівської області Грицика Дмитра Даниловича, провідного спеціаліста сектору землеустрою та ринку земель відділу Держземагенства у Козелецькому районі Чернігівської області Довженок Світлани Вікторівни про визнання дій неправомірними та стягнення заробітної плати, за касаційною скаргою Відділу Держземагенства у Козелецькому районі Чернігівської області на постанову та окрему ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 4 червня 2015 року,

У березні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зазначеним позовом, у якому просив: визнати протиправним і скасувати наказ заступника начальника відділу Держземагентства у Козелецькому районі Чернігівської області від 6 червня 2014 року № 21 "Про затвердження розподілу обов'язків між начальником відділу, заступниками начальника відділу та заступником начальника відділу - завідувачем сектору державного земельного кадастру відділу Держземагентства України у Козелецькому районі Чернігівської області";

визнати протиправними дії суб'єктів владних повноважень - посадових осіб відділу Держземагентства у Козелецькому районі Чернігівської області: Бабича О.О., Грицика Д.Д., Морисенко А.П., Бевза О.О., Довженок С.В. щодо складання актів від 9 липня 2014 року, 10 липня 2014 року, 16 липня 2014 року про відсутність позивача на робочому місці, в службових приміщеннях та внесення на їх підставі даних до табелю обліку використання робочого часу за період з 1 липня 2014 року по 16 липня 2014 року (далі спірний період);

визнати неправомірними дії відповідача щодо ведення табелю обліку використання робочого часу спірного періоду;

зобов'язати відділ Державного агентства земельних ресурсів у Козелецькому районі внести зміни у табель обліку використання робочого часу, зазначивши відносно позивача роботу повний день та стягнути з відповідача на користь позивача середню заробітну плату за спірний період у розмірі 116,14 гривень.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 зазначив, що приймаючи оскаржуваний наказ та вчиняючи дії, суб'єкт владних повноважень та посадові особи порушили його трудові права.

Посилаючись на ці обставини ОСОБА_4 просив про задоволення позову.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 1 квітня 2015 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 4 червня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

Цим рішенням суду визнано протиправними дії посадових осіб відділу Держземагентства у Козелецькому районі Чернігівської області Бабича О.О., Грицика Д.Д., Морисенко А.П., Бевза О.О., Довженок С.В. щодо складання актів від 9 липня 2014 року, 10 липня 2014 року, 16 липня 2014 року про відсутність позивача на робочому місці, так і в службових приміщеннях та внесення неповних даних до табелю обліку використання робочого часу за період з 1 липня 2014 року по 16 липня 2014 року. Стягнуто з відповідача на користь позивача заробітну плату за відпрацьований час у розмірі 116,14 гривень.

Окрім цього апеляційний суд постановив окрему ухвалу від 4 червня 2015 року, якою звернув увагу прокуратури Чернігівської області щодо порушення трудових прав позивача.

У касаційній скарзі Відділ Держземагенства у Козелецькому районі Чернігівської області посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та окрему ухвалу апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарги з таких підстав.

Судами встановлено, що постановою Вищого адміністративного суду України від 26 лютого 2013 року у справі № К-51548/09 визнано протиправним та скасовано наказ голови Державного агентства земельних ресурсів України від 13 листопада 2007 року № 1096-к,поновлено ОСОБА_4 на посаді начальника управління земельних ресурсів у Козелецькому районі Чернігівської області з 13 листопада 2007 року.

21 лютого 2014 року Голова Державного агентства земельних ресурсів України видав наказ № 60-кт/а, яким рішення суду касаційної інстанції виконав.

З 1 липня 2014 року позивач приступив до виконання повноважень начальника відділу Держземагентства у Козелецькому районі Чернігівської області.

Наказом заступника начальника відділу - завідувачем сектору державного земельного кадастру відділу Держземагенства у Козелецькому районі від 6 червня 2014 року № 21 затверджено розподіл обов'язків між начальником відділу, заступниками начальника відділу та заступником начальника відділу - завідувачем сектору державного земельного кадастру.

У зв'язку з розподілом обов'язків, працівниками відділу - відповідачами по справі здійснювався облік робочого часу у спірний період, в тому числі і щодо позивача та внесено відповідні дані до табелю обліку використання робочого часу.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позов апеляційний суд виходив з того, що дії службових осіб відділу Держземагентства України у Козелецькому районі Чернігівської області щодо складання актів про відсутність позивача на робочому місці, внесення відповідних відомостей до табелю обліку використання робочого часу є протиправними.

Проте до такого висновку суд дійшов без з'ясування дійсних прав та обов'язків сторін, в порушення норм матеріального і процесуального права з таких підстав.

Судами встановлено, що згідно розпорядження голови Держземагентства України від 7 липня 2014 року, у зв'язку із змінами в законодавстві та з метою підвищення кваліфікації зобов'язано провести стажування ОСОБА_4 в Головному управлінні Держземагентства у Чернігівській області терміном 2 місяці, з 9 липня 2014 року.

Проте до стажування позивач не приступив, через відсутність на роботі.

У зв'язку із зазначеними обставинами та на виконання наказу Головного управління Держземагентства у Чернігівській області від 11 липня 2014 року № 120, працівники відділу Держземагентства України у Козелецькому районі Чернігівської області - відповідачі по справі склали акти про відсутність позивача на робочому місці 9, 10 і 16 липня 2014 року, а відповідно і внесли дані до табелю обліку використання робочого часу.

Трудова дисципліна - сукупність правових норм, встановлених на підприємстві, в установі або в організації, що є обов'язковими для всіх учасників трудового процесу. Трудова дисципліна полягає, зокрема, в обов'язках працівників працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, дотримуватися трудового розпорядку.

Відповідно до частини 1 статті 142 Кодексу законів про працю України трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на основі типових правил.

Частиною 1 статті 147 Кодексу законів про працю України встановлено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано заходи стягнення такі як догана або звільнення.

За змістом пункту 4 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня вважається прогулу та є підставою для звільнення.

З аналізу наведених норм вбачається, що відсутність працівника на робочому місце є порушенням трудової дисципліни та може мати наслідком оголошення догани або звільнення.

Норма тривалості робочого часу встановлюється статтею 50 Кодексу законів про працю України та не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Частиною 1 статті 52 Кодексу законів про працю України для працівників установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. При п'ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня.

Час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством (стаття 57 Кодексу законів про працю України).

Частинами 1, 2 статті 97 Кодексу законів про працю України встановлено, що оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт.

Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Вирішуючи спір у даній справі, суди попередніх інстанції не встановили тривалість робочого дня, графік роботи і яким документом встановлені правила внутрішнього трудового розпорядку. Не встановлено також і систему оплати праці у відділі Держземагенства у Козелецькому районі Чернігівської області.

Не встановили суди правомірність дій відповідачів Бабич О.О., Грицик Д.Д., Морисенко А.П., Бевз О.О., Довженок С.В. щодо складення актів від 9 липня 2014 року, 10 липня 2014 року та 16 липня 2014 року і чи останні можуть бути відповідачами з огляду на вимоги статі 50 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .

За визначенням частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

При цьому, визначаючи підвідомчість спору необхідно також врахувати і те, що законодавство не містить визначення терміна "публічно-правовий спір". Для встановлення наявності підстав для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з'ясування характеру спору слід враховувати, що протилежним за змістом є приватно - правовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.

За змістом вказаних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

У даній справі що розглядається суди попередніх інстанцій не встановили, які владні управлінські функції здійснювали Бабич О.О., Грицик Д.Д., Морисенко А.П., Бевз О.О., Довженок С.В. при складанні актів про відсутність позивача на робочому місці.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування рішення судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи на новий судовий розгляд.

Окрім цього підлягає скасуванню і окрема ухвала апеляційного суду від 4 червня 2015 року.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України та статті 2 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали) на прокуратуру покладаються такі функції: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом; 3) нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Тобто, до повноважень прокуратури не входить здійснення нагляду за додержанням трудових прав громадян.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів,-

Касаційну скаргу Відділу Держземагенства у Козелецькому районі Чернігівської області задовольнити частково.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 1 квітня 2015 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 4 червня 2015 року, а також окрему ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 4 червня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.