розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом Миколаївської міської ради до ОСОБА_4, третя особа - комунальне підприємство "Спеціалізоване комунальне підприємство "Гуртожиток", про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, за касаційною скаргою Миколаївської міської ради на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 19 квітня 2016 року,

У грудні 2013 року Миколаївська міська рада звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що гуртожиток по АДРЕСА_1 у травні 2012 року передано у комунальну власність територіальної громади м. Миколаєва та з цього часу він перебуває на балансі та обслуговуванні комунального підприємства "Спеціалізоване комунальне підприємство "Гуртожиток" (далі - КП "СКП "Гуртожиток"). Відповідач з 12 січня 2012 року зареєстрований у вказаному вище гуртожитку, однак з 01 серпня 2012 року, тобто понад шість місяців без поважних причин, не проживає в кімнаті АДРЕСА_1 та не здійснює оплату за проживання та користування комунальними послугами.

Враховуючи викладене, Миколаївська міська рада просила визнати ОСОБА_4 таким, що втратив право користування жилим приміщенням - кімнатою АДРЕСА_1.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 19 квітня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі Миколаївська міська рада, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що гуртожиток по АДРЕСА_1, який перебував у повному господарському віданні публічного акціонерного товариства "Чорноморський суднобудівний завод", відповідно до Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" у травні 2012 року передано у комунальну власність територіальної громади м. Миколаєва. З цього часу гуртожиток перебуває на балансі та обслуговуванні КП "СКП "Гуртожиток".

Згідно з довідкою КП "СКП "Гуртожиток" та копією картки "форми А" ОСОБА_4 зареєстрований у вказаному вище гуртожитку з 12 січня 2012 року та займає кімнату на 2 поверсі 5-ти поверхового будинку гуртожитку (без зазначення номера кімнати).

На підтвердження факту не проживання відповідача в кімнаті АДРЕСА_1 з 01 серпня 2012 року позивачем надано акт від 21 листопада 2013 року, складений комісією КП "СКП "Гуртожиток" за участю трьох мешканців гуртожитку, зокрема: ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Згідно з випискою з особового рахунку, відкритого на ім'я відповідача у КП "СКП "Гуртожиток", за період з серпня 2012 року по жовтень 2013 року включно ОСОБА_4 оплату за користування гуртожитком здійснив лише три рази, а саме: у вересні та жовтні 2012 року, а також у жовтні 2013 року, заборгованість за період з серпня 2012 року по жовтень 2013 року включно становить 9 378,80 грн.

Заперечуючи проти позову, представник відповідача посилався на безпідставність позовних вимог, оскільки періодична відсутність ОСОБА_4 у гуртожитку протягом декількох діб пов'язана з тим, що він здійснює догляд за людиною похилого віку, яка не може себе самостійно обслуговувати.

На спростування доводів позивача відповідач надав довідку КП "СКП "Гуртожиток" про відсутність заборгованості по особовому рахунку станом на 1 січня 2016 року, а також акт від 19 лютого 2016 року, складений комісією КП "СКП "Гуртожиток" за участю ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_8, відповідно до якого ОСОБА_4 фактично проживає у кімнаті АДРЕСА_1 з 2010 року.

Крім того, рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 жовтня 2014 року, яке набрало законної сили, встановлено, що ОСОБА_4 проживає та зареєстрований у гуртожитку по АДРЕСА_1.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За змістом статей 71, 72 ЖК УРСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, відповідно до вимог статей 10, 11, 60 ЦПК України дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, обґрунтовано виходив із того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту не проживання відповідача у спірному приміщенні понад встановлені ст. 71 ЖК УРСР строки.

Разом з тим, не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що відповідачу не видавався ордер на зайняття кімнати, оскільки відповідно до норм ст. 335 ЦПК України касаційний суд перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним. Так, предметом даного позову є визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим приміщенням з підстав, визначених статтями 71, 72 ЖК УРСР, а саме: не проживання у гуртожитку без поважних причин понад шість місяців.

Отже, місцевий суд всебічно та повно дослідив обставини справи та дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову. Крім того, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, та обґрунтовано залишив вказане рішення без змін.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій і при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Миколаївської міської ради відхилити.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 19 квітня 2016 року залишити без змін.