розглянувши в судовому засіданні справуза позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2016 року,

У серпні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 6 травня2008 року з ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав останньому кредит у розмірі 3 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24% річних на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав й допустив заборгованість за кредитним договором.

Ураховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_4 на його користь заборгованість за кредитним договором, яка станом на 13 липня 2014 року становить 20 634 грн 32 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 2 098 грн 17 коп., заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 9 727 грн 37 коп.,заборгованість з пені та комісії у розмірі 7 350 грн, а також 500 грнь - штраф (фіксована частина), 958 грн 78 коп. - штраф (процентна складова).

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2014 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 6 травня 2008 року у розмірі 20 634 грн 32 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, чинності.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ПАТ КБ "ПриватБанк", суд першої інстанції виходив із того, що відповідач свої зобов'язання за кредитним договором не виконав і це є підставою для стягнення з нього заборгованості за цим договором.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк", виходив із того, що позивач звернувся до суду з пропущенням строку позовної давності без поважних причин, а відповідач на стадії апеляційного розгляду заявив про його застосування.

Проте погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що 6 травня 2008 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 3 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України).

При цьому йдеться про винесення рішення судом першої інстанції, оскільки саме ухваленням ним свого рішення закінчується судовий розгляд спору (ч. 3 ст. 208 ЦПК України).

Проте, відмовляючи у позові, апеляційний суд зазначене не врахував, не звернув уваги на те, що в суді першої інстанції відповідач заяви про застосування строку позовної давності не подавав.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 21 листопада 2012 року № 6-101цс12, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснює перевірку і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції. Той факт, що сторона не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції у випадках, передбачених законом може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а не для вирішення апеляційним судом її заяви про застосування позовної давності.

Оскільки ст. 267 ЦК України є нормою матеріального права суд апеляційної інстанції не вправі розглядати заяву про застосування строків позовної давності.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 30 вересня 2015 року № 6-780цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Отже, у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України апеляційний суд на зазначені положення закону уваги не звернув, не встановив дійсних прав і обов'язків сторін, які випливають з кредитного договору, не врахував, що підставою застосування позовної давності є виключно на це заява сторони у спорі в суді першої інстанціїта дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову у зв'язку з пропущенням строку позовної давності.

При цьому апеляційний суд не звернув уваги на те, що відповідач був належним чином повідомлений про дату розгляду справи в районному суді, а, отже, подавши заяву про розгляд справи без його участі, він реалізував своє процесуальне диспозитивне право не брати участь при розгляді спору (ст. ст. 27, 31 ЦПК України).

Також, застосувавши позовну давність, апеляційний суд не врахував, що положення ч. 3 ст. 267 ЦК України на стадії апеляційного розгляду можливо було б застосувати якщо би відповідач не був повідомлений належним чином про розгляд справи в районному суді.

Таких обставин апеляційний суд не встановив.

Крім того, позовна давність застосовується до обґрунтованих вимог, тоді як в апеляційній скарзі та в рішенні апеляційного суду зазначено, що відповідач не визнавав позов та не просив суд розглядати справу без його участі, посилаючись на те, що підписав таку заяву на пропозицію секретаря не читаючи, оскільки був без окулярів.

За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, судове рішення не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, під час розгляду якої суду належить урахувати викладене, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.