Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Писаної Т.О., Леванчука А.О., Коротуна В.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю "Євролізинг Україна" про захист прав споживачів та визнання договору недійсним, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Євролізинг Україна" на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 17 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 05 липня 2016 року,

В лютому 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 05 жовтня 2015 року між нею та товариством з обмеженою відповідальністю "Євролізинг Україна" (далі - ТОВ "Євролізинг Україна") було укладено договір фінансового лізингу на виконання умов якого з метою купівлі автомобіля "Renault Duster", вона перерахувала платіж в сумі 100 000 грн.

Зазначає, що ознайомившись із текстом договору виявила введення в оману щодо ціни (замість погодженої ціни автомобіля 253 000 грн в договорі зазначено 326 629 грн), щодо правової природи договору (лізинг замість договору купівлі-продажу), щодо першого адміністративного платежу в 10% від предмета лізингу, який не передбачений Законом України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) і за умовами договору був сплачений за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладання договору та не підлягає поверненню. Сплачені 100 000 грн вважала частиною вартості автомобіля, тобто авансом, оскільки в іншому випадку не погодилась би на сплату такої винагороди за підготовку документів, яка явно не відповідає обсягу робіт. Також наголошувала на відсутності дозвільних документів (ліцензії) у відповідача як фінансової станови; на несправедливість умов договору та його недійсність згідно положень ст.ст. 18, 19 Закону України "Про захист прав споживачів", а саме: відсутність в договорі будь-яких положень щодо відповідальності лізингодавця та продавця за невиконання умов договору в тому числі за невиконання умов поставки самого предмету лізингу; встановлення жорстких обов'язків позивача, тоді як надання послуги обумовлено лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця; надання продавцю права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця. Всупереч вимогам ч. 1 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" після внесення оплати їй не був представлений для огляду товар. За змістом договору передбачено комісію по супроводженню договору, що є по суті іншими витратами лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Договір не містить графіку покриття витрат, витрати лізингових платежів та їх обсяг сторони не погодили.

Просила визнати договір фінансового лізингу від 05 жовтня 2015 року № 002176 недійсним, із застосуванням наслідків недійсності правочину, тобто просила стягнути з відповідача на її користь сплачені нею кошти у розмірі 100 000 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 17 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 05 липня 2016 року, позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено. Визнано недійсним договір № 002176 фінансового лізингу, укладений 05 жовтня 2015 року між ОСОБА_4 та ТОВ "Євролізинг Україна". Застосовано наслідки недійсності правочину шляхом стягнення з ТОВ "Євролізинг Україна" на користь ОСОБА_4, грошових коштів у розмірі 100 000 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ТОВ "Євролізинг Україна", просить скасувати судові рішення, ухвалити у справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для його скасування.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України (435-15) про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) .

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що згідно з оспорюваним п. 12.1 договору фінансового лізингу у випадку розірвання договору лізингоодержувачем, який сплатив адміністративний платіж, частково або повністю сплатив авансовий внесок та не отримав транспортний засіб, поверненню підлягає 60 % від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 40% лізінгодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Адміністративний платіж в такому випадку поверненню не підлягає.

За таких обставин суди дійшли правильного висновку про те, що оспорюваний пункт 12.1 договору фінансового лізингу підпадає під несправедливі умови, встановлені п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки передбачає повернення суми авансових платежів з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання договору.

Вказаною нормою Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) до несправедливих умов договору віднесено надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору, а спірним пунктом договору передбачено право лізингодавця не повертати лізингоодержувачу комісію за організацію договору, що порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків і завдає шкоди споживачеві, а тому зазначена у пункті 12.1 умова договору є несправедливою в розумінні ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів".

Даний висновок судів першої та апеляційної інстанції узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1551цс16.

Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.

Із матеріалів справи та змісту судових рішень не вбачається, що судом при вирішенні спору допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 338- 341 ЦПК України як підстави для скасування рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Євролізинг Україна" відхилити.

Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 17 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 05 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.