Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів Рецебуринського Ю.Й. (судді-доповідача),

Олексієнка М.М.,

Штульман І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Фонд) до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ "Інтерпайп Ніко Тьюб") про стягнення адміністративно - господарських санкцій та пені,

за касаційною скаргою Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 9 березня 2016 року,

У жовтні 2009 року Фонд звернувся до суду з адміністративним позовом до ТОВ "Інтерпайп Ніко Тьюб", в якому просив: стягнути адміністративно-господарські санкції та пеню за 2008 рік у розмірі 1639794 грн 24 коп.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2010 року, позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "Інтерпайп Ніко Тьюб" на користь Фонду адміністративно-гоподарські санкції у розмірі 1562006 грн 64 коп та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 77787 грн 60 коп.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 червня 2011 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 5 червня 2015 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 9 березня 2016 року, відмовлено у задоволенні позову.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені ними судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Справа вирішується в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки відсутні клопотання всіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.

Судами встановлено, що ТОВ "Інтерпайп Ніко Тьюб" подало до Фонду звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2008 рік форми №10-ПІ, в якому зазначило, що середньооблікова кількість штатних працівників на підприємстві становила 1678 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 67 осіб, кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, - 43 осіб.

За несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій за 2008 рік Фондом нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції в розмірі 1562006 грн 64 коп та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в розмірі 77787 грн 60 коп.

Листом від 13 серпня 2015 року № 0797 Нікопольським міськрайонним центром зайнятості надано відповідь ТОВ "Інтерпайп Ніко Тьюб" відповідно до якої згідно номенклатури справ звітність "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" за формою № 3-ПН на паперових носіях зберігається протягом 3-х років та у зв'язку зі зміною програмного забезпечення в 2011 році інформаційна електронна база за вказаний період некоректно перенесена, тому надати в повному обсязі інформацію щодо подання ТОВ "Інтерпайп Ніко Тьюб" у 2008 році за формою№3-ПН немає можливості.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач здійснив передбачені чинним законодавством заходи щодо створення умов для працевлаштування інвалідів та заходи щодо інформування компетентних органів, які займаються направленням інвалідів про наявну можливість на підприємстві для їх працевлаштування.

Згідно зі статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ (далі - Закон № 875-ХІІ (875-12) ) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Статтею 20 цього ж Закону передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Згідно статті 18 даного Закону забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини третьої статті 18-1 Закону № 875-ХІ передбачено, що державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Частиною другою статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно з частиною четвертою статті 20 Закону України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1993 року № 803-VII підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та про працівників, які працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не працюють у зв'язку з простоєм виробництва з не залежних від них причин, і в десятиденний строк - про всіх прийнятих працівників у порядку, встановленому законодавством.

При цьому, про наявність вакантних місць роботодавці повинні повідомляти центри зайнятості, направляючи звітність у формі № 3-ПН, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року № 420 (z1534-05) .

Відповідачем протягом 2008 року до Нікопольського міськрайонного центру зайнятості направлялися звіти форми № 3-ПН про наявність вакансій на робочі місця для інвалідів, що підтверджується копіями звітів відповідача, поданих до центру зайнятості, що містять вхідний штамп центру та показами свідків спеціаліста з кадрової роботи ТОВ "Інтерпайп Ніко Тьюб" ОСОБА_4 та ОСОБА_5, яка працювала у 2008 році у центрі зайнятості на прсаді заступника директора центру.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає правильними висновки судів про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки підприємство відповідно до положень діючого законодавства направляло звітність про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, що підтверджується наданими відповідачем копіями звітів за 2008 рік. Крім того, відповідач намагався здійснити працевлаштування інвалідів шляхом розміщення оголошень про вакантні посади для працевлаштування інвалідів шляхом розміщення оголошень про вакантні посади для працевлаштування у засобах масової інформації.

З огляду на викладене, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову.

Згідно з частиною першою статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно встановили обставини справи, дали їм належну юридичну оцінку, правильно застосували норми матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування або зміни прийнятих ними рішень.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 9 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута у порядку і з підстав, передбачених статтями 235- 237 Кодексу адміністративного судочинства України.