розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ваш Авто" про захист прав споживача, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ваш Авто" на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27 липня 2016 року та рішення апеляційного суду Чернігівської області від 16 грудня 2016 року,

У червні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив визнати недійсним договір фінансового лізингу з додатками від 19 квітня 2016 року № 003580, укладений між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ваш Авто" (далі - ТОВ "ЛК "Ваш Авто"); стягнути з ТОВ "ЛК "Ваш Авто" на свою користь грошову суму у розмірі 88 300 грн, витрати на правову допомогу в розмірі 5 400 грн, а всього - 93 700 грн.

Свої позовні вимоги ОСОБА_4 обґрунтовував тим, що після укладення вищевказаного договору він зрозумів, що умови договору є несправедливими та вкрай невигідними для нього, а тому направив листа до відповідача із вимогою розірвати договір та повернути сплачені кошти у сумі 88 300 грн. 20 травня 2016 року позивач отримав листа відповідача, в якому відповідач підтвердив укладення з ним договору та сплату 88 300 грн, із яких: 14 702 грн - адміністративний платіж; 73 510 грн - аванс та 8 800 грн - комісія за передачу, та повідомив позивача, що поверненню не підлягає адміністративний платіж у сумі 14 702 грн, аванс у сумі 44 106 грн буде повернуто, а також комісія за передачу у сумі 88 грн. У зв'язку з цим позивач вважає, що його права порушено, договір суперечить положенням Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , оскільки містить несправедливі умови, а також Закону України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) , Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) .

Заочним рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27 липня 2016 року позов задоволено у повному обсязі.

Визнано недійсним договір фінансового лізингу з додатками від 19 квітня 2016 року № 003580, укладений між ОСОБА_4 та ТОВ "ЛК "Ваш Авто".

Стягнуто з ТОВ "ЛК "Ваш Авто" на користь ОСОБА_4 грошову суму у розмірі 88 300 грн, витрати на правову допомогу в розмірі 5 400 грн, а всього - 93 700 грн.

Вирішено питання про судовий збір.

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 16 грудня 2016 року змінено заочне рішення суду першої інстанції, зменшено розмір стягнутих із ТОВ "ЛК "Ваш Авто" на користь ОСОБА_4 витрат на правову допомогу з 5 400 грн до 2 030 грн та зменшено розмір стягнення з ТОВ "ЛК "Ваш Авто" на користь ОСОБА_4 з 93 700 грн до 90 330 грн.

В іншій частині заочне рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ТОВ "ЛК "Ваш Авто" просить скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Судом установлено, що 19 квітня 2016 року між ОСОБА_4 та ТОВ "ЛК "Ваш Авто" укладено договір фінансового лізингу № 003580 з додатками, предметом якого є трактор "Jimma", модель - 260 Е, двигун 1,5/дизель, згідно з яким лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до п. 4.1 вказаного договору лізингодавець передає у користування предмет лізингу лізингоодержувачу не пізніше 120 робочих днів з дати отримання на поточний рахунок лізингодавця наступних платежів: адміністративного платежу, авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу.

На виконання умов договору фінансового лізингу 19 квітня 2016 року ОСОБА_4 сплатив ТОВ "ЛК "Ваш Авто" авансовий платіж у сумі 88 330 грн.

10 травня і 19 червня 2016 року ОСОБА_4 звернувся до ТОВ "ЛК "Ваш Авто" із заявою про розірвання договору фінансового лізингу та повернення сплачених коштів.

Також установлено, що укладений між сторонами договір фінансового лізингу від 19 квітня 2016 року № 003580 нотаріально посвідчено не було.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України (435-15) про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) .

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (п. 11-1 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг").

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Розглядаючи указаний позов, суд першої інстанції, із висновками якого по суті вирішеного спору погодився й апеляційний суд, виходив із того, що в укладеному між сторонами у справі договорі значно розширені права лізингодавця порівняно з правами лізингоодержувача, які обмежено, як установив суд, виходячи зі змісту оспорюваного договору, що суперечить вимогам чинного законодавства, і тому умови договору, зазначені у ст. 3, п. п. 5.3, 5.6, 5.7 ст. 5, п. п. 8.1, 8.4 ст. 8, п. п. 10.5, 10.14, 10.15 ст. 10, ст. 12 суперечать вимогам чинного законодавства, є несправедливими у розумінні ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" та не відповідають вимогам ст. ст. 799, 808 ЦК України.

Також суд дійшов висновку, що оспорюваний договір фінансового лізингу від 19 квітня 2016 року вчинено без наявності у відповідача ліцензії для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що суперечить вимогам законодавства.

Крім того, суд дійшов висновку, що оспорюваний договір не було посвідчено нотаріально, оскільки за своєю правовою природою укладений між сторонами договір фінансового лізингу від 19 квітня 2016 року є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України, таким чином, цей договір є нікчемним.

Такі висновки судів є правильними, законними та обґрунтованими, враховуючи, що згідно зі ст. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Таким чином, порушені права позивача підлягають захисту в обраний ним спосіб.

Ухвалюючи рішення у справі, суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку згідно з положеннями ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 213, 214 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. 316 ЦПК України.

Зокрема, апеляційний суд обґрунтовано визнав безпідставними і такими, що спростовуються змістом оспорюваного договору, доводи апеляційної скарги про те, що оспорювані норми договору не носять ознак несправедливих умов у розумінні ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", та що від позивача не надходило при підписанні договору заяв із приводу неузгодженості із умовами договору.

На спростування доводів апеляційної скарги відповідача щодо правомочності та законності здійснення товариством діяльності, що підтверджується довідкою Нацкомфінпослуг серії ФЛ від 11 червня 2015 року, та що товариство внесено до реєстру осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги, доступи до яких є відкритими, апеляційний суд правильно послався на правові позиції Верховного Суду України, викладені у постановах від 16 грудня 2015 року № 6-2766цс15, від 11 травня 2016 року № 6-65цс16 та від 19 жовтня 2016 року № 6-1551цс16, якими передбачено необхідність наявності у лізингової компанії ліцензії для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що випливає з вимог закону.

Крім того, апеляційний суд обґрунтовано визнав безпідставними доводи апеляційної скарги щодо незастосування до правовідносин, які виникли між сторонами, ст. 799 ЦК України щодо обов'язкового нотаріального посвідчення угоди, враховуючи, що позивач не заявляв вимоги щодо посвідчення правочину нотаріусом, зазначивши, що оспорюваний договір фінансового лізингу є змішаним, а ЦК України (435-15) встановлено обов'язкову вимогу щодо нотаріальної форми для договору фінансового лізингу, яка повинна дотримуватись незалежно від бажання сторін правочину. Вказані висновки відповідають правовим позиціям Верховного Суду України, викладеним у постановах від 16 грудня 2015 року № 6-2766цс15, від 11 травня 2016 року № 6-65цс16 та від 19 жовтня 2016 року № 6-1551цс16.

Стосовно доводів апеляційної скарги про відсутність предмета спору станом на час розгляду справи в суді у зв'язку з надходженням до товариства 13 червня 2016 року заяви позивача про розірвання укладеного договору, яку товариство прийняло та розірвало договір, тому відповідно до положень ч. 2 ст. 653 ЦК України зобов'язання сторін припиняються, апеляційний суд правильно постався на ст. 216 ЦК України, згідно з якою правочин, визнаний недійсним, не породжує жодних правових наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, таким чином, оспорюваний договір фінансового лізингу є недійсним із моменту його укладення, а обраний позивачем спосіб захисту відповідає положенням ст. 16 ЦК України.

Наведені в касаційній скарзі доводи про те, що суд першої інстанції неповно, поверхнево дослідив фактичні обставини справи; неправильно визначив правову природу відносин, що виникли між сторонами у справі з укладеного договору фінансового лізингу; неправильно визначився із нормами матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та неправильно їх витлумачив, є помилковими, спростовуються зібраними у справі доказами, на підставі яких суд достатньо повно установив обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а також правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із вищевказаними висновками судів по суті вирішеного спору щодо відповідності укладеного між сторонами договору вимогам чинного законодавства у частині форми договору; умов договору, які суд визнав несправедливими, та стосовно ліцензії на здійснення фінансових послуг, проте вони були предметом дослідження й оцінки судів попередніх інстанцій, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Отже, рішення суду першої інстанції в незміненій частині та рішення апеляційного суду є законними та обґрунтованими, ухваленими із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для їх скасування відсутні, тому відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України вони підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - відхиленню.