Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Бухтіярової І.О., Голубєвої Г.К., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19.02.2015 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2015 у справі № 815/7202/14 за позовом Виробничо-комерційної фірми "Марс" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19.02.2015 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2015, задоволено позов Виробничо-комерційної фірми "Марс" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 24.11.2014 року № 0001032203.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду касаційної скарги в порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем у період з 22.10.2014 по 28.10.2014 проведено позапланову невиїзну документальну перевірку Виробничо-комерційної фірми "Марс" (Мале підприємство) у формі Товариства з обмеженою відповідальністю щодо документального підтвердження господарських відносин з ТОВ "АВЕСБУД" за період грудень 2013 року, за результатами якої складено акт від 04.11.2014 № 6195/15-53-22-3/13880445 про порушення ВКФ "Марс" у формі ТОВ п.п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено податковий кредит з податку на додану вартість за грудень 2013 року у сумі 693113,22 грн.

Виявлені порушення відповідач пов'язує з недоведеністю реальності здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "АВЕСБУД", що підтверджується висновками акту про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "АВЕСБУД" від 03.04.2014 № 1894/15-53-22-3, яким встановлено відсутність вказаного підприємства за юридичною адресою, відсутність у підприємства основних засобів, трудових ресурсів та виробничих потужностей, які економічно необхідні для здійснення господарської діяльності. У зв'язку з цим вчинені з таким контрагентом правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, ці операції спрямовані на надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, мають ознаки фіктивності, операції здійснюються через ланцюг посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, отже є безтоварними, тому включення позивачем сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту за цими операціями є безпідставним.

На підставі виявлених порушень ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.11.2014 № 0001032203, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 693114 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 173279 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованим винесення спірного податкового повідомлення-рішення контролюючим органом, оскільки реальність господарських операцій, проведених позивачем з контрагентом, підтверджується первинними документами.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ "АВЕСБУД" при виконанні договорів від 21.06.2013 № М-10.13, від 23.07.2013 № М-12.13, № М-13.13, № М-14.13, від 14.08.2013 № М-15.13, № М-16.13, від 15.08.2013 № М-18.13, від 20.09.2013 № М-19.13, № М-20.13, від 21.10.2013 № М-21.13, від 23.10.2013 № М-22.13, № М-23.13, від 25.10.2013 № М-23.13, від 29.10.2013 № М-24.1.13, № М-24.13, від 09.12.2013 № М-25.1, предметом яких є придбання позивачем монтажних та підсобних робіт, а також робіт із захисту металевих конструкцій, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: податковими накладними, договірними цінами, довідками про вартість виконаних робіт, актами приймання виконаних будівельних робіт, виписками по особовому рахунку про оплату робіт та актами про передачу матеріалів для виконання будівельних робіт.

При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Відповідно до приписів підпункту "а" пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, а також реальне виконання сторонами, укладених правочинів.

Поруч з цим, в обґрунтування прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються лише на акті ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області від 03.04.2014 № 1894/15-53-22-3 "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "АВЕСБУД" щодо підтвердження взаємовідносин з контрагентами їх реальності та повноти відображення в обліку за період грудень 2013 року", а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

З огляду на встановлені судами обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є висновок, що у разі порушення контрагентами платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цих осіб, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення для провадження господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку, відтак суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентом.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому воно підлягає скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19.02.2015 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2015 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.