Головуючого Ткачука О.С., суддів: Висоцької В.С., Кафідової О.В., Умнової О.В., Фаловської І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 про визнання угод відчуження автотранспортних засобів недійсними та поновлення реєстрації, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 січня 2016 року, ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 30 березня 2016 року,

У лютому 2015 року ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом, вимоги якого уточнила в ході розгляду справи та просила визнати недійсними угоди відчуження транспортних засобів: довідку-рахунок від 18 травня 2011 року, виданої Філія 1 ТОВ "АВТО ТРЕЙД", на підставі якої було зареєстровано право власності на вантажний автомобіль DAF СF85.430, 2003 року випуску, двигун № НОМЕР_1, за ОСОБА_12; довідку-рахунок від 23 березня 2012 року, виданої ТОВ "АВТО-СТАТУС", на підставі якої було зареєстровано право власності на вантажний автомобіль (автокран) КАМАЗ 53213, 1987 року випуску, двигун № НОМЕР_2, шасі НОМЕР_6 за ОСОБА_16; довідку-рахунок від 10 квітня 2012 року, виданої ТОВ "АВТО-СТАТУС", на підставі якої було зареєстровано право власності на вантажний автомобіль (автокран) КАМАЗ 53213, 1988 року випуску, двигун № НОМЕР_3, шасі НОМЕР_7, за ОСОБА_10; угоду відчуження від 17 лютого 2012 року, на підставі якої було зареєстровано право власності на легковий автомобіль Chevrolet Аveо, 2006 року випуску, д.н. НОМЕР_4, за ОСОБА_17; угоду відчуження від 19 лютого 2015 року вантажного малотоннажного автомобіля РЕUGЕОТ ВОХЕR, 1998 року випуску, на підставі якої право власності було зареєстровано за ОСОБА_11; угоду відчуження від 4 серпня 2011 року, напівпричепу самоскид СОАСHWORKS, 1998 року випуску, на підставі якою право власності було зареєстровано за ОСОБА_13; угоду відчуження від 26 квітня 2011 року легкового автомобіля МЕRCEDES-ВЕNZ S350Е, 2008 року випуску, д.н. НОМЕР_5, на підставі якої право власності було зареєстровано за ОСОБА_14.

Також просила відновити реєстрацію автотранспортних засобів на ім'я ОСОБА_8, скасувавши діючу реєстрацію.

Позов мотивовано тим, що вищевказані транспортні засобі були придбані під час шлюбу та є спільним майном подружжя. Разом з тим, були відчужені ОСОБА_8 без згоди позивача, що є підставою для визнання таких договорів недійсними.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 30 березня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що законом не встановлено недійсність правочину, вчиненого при відчуженні спільного майна подружжя без згоди іншого подружжя, а позивачем обрано неправильний спосіб захисту тому, що у разі відсутності згоди на відчуження транспортних засобів позивач має право на відповідну компенсацію її частки у відчуженому спільному майні.

Залишаючи без змін рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції погодився з його висновками та вважав їх законними і обґрунтованими.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій повністю погодитися не можна, оскільки вони зроблені без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, без належної оцінки наявних у матеріалах справи доказів, з огляду на наступне.

Згідно зі ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказаним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Судами встановлено, що позивач та ОСОБА_8 перебували в зареєстрованому шлюбі з 23 листопада 1991 року, який рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 6 лютого 2002 року розірвано.

Після ухвалення вказаного рішення сторони продовжували проживати разом та остаточно оформили розірвання шлюбу в органах РАГС 22 вересня 2011 року.

Під час шлюбу, сторонами було придбані автомобілі, серед яких спірні автомобілі: DAF СF85.430, 2003 року випуску, зеленого кольору, двигун № НОМЕР_1, вантажний автомобіль (автокран) КАМАЗ 53213, 1987 року випуску, оранжевого кольору, вантажний автомобіль (автокран) КАМАЗ 53213, 1988 року випуску, оранжевого кольору, легковий автомобіль Chevrolet Аveо, 2006 року випуску, красного кольору, д.н. НОМЕР_4, вантажний малотоннажний автомобіль РЕUGЕОТ ВОХЕR, 1998 року випуску, синього кольору, напівпричеп самоскид СОАСHWORKS, 1998 року випуску красного кольору, легковий автомобіль МЕRCEDES-ВЕNZ S350Е, 2008 року випуску, чорного кольору, д.н. НОМЕР_5, які відповідності є їх спільною сумісною власністю.

Вказані транспортні засоби були відчужені ОСОБА_8, зокрема: на підставі довідки-рахунку від 18 травня 2011 року, виданої Філія 1 ТОВ "АВТО ТРЕЙД", право власності на вантажний автомобіль DAF СF85.430, 2003 року випуску, зареєстровано за ОСОБА_12; на підставі довідки-рахунку від 23 березня 2012 року, виданої ТОВ "АВТО-СТАТУС", право власності на вантажний автомобіль (автокран) КАМАЗ 53213, 1987 року випуску, зареєстровано за ОСОБА_16; довідки-рахунку від 10 квітня 2012 року, виданої ТОВ "АВТО-СТАТУС", право власності на вантажний автомобіль (автокран) КАМАЗ 53213, 1988 року випуску, зареєстровано за ОСОБА_10; на підставі угоди відчуження від 17 лютого 2012 року право власності на легковий автомобіль Chevrolet Аveо, 2006 року випуску, д.н. НОМЕР_4, зареєстровано за ОСОБА_17; на підставі угоди відчуження від 19 лютого 2015 року право власності на вантажний малотоннажний автомобіль РЕUGЕОТ ВОХЕR, 1998 року випуску, зареєстровано за ОСОБА_11; згідно угоди відчуження від 4 серпня 2011 року, право власності на напівпричеп самоскид СОАСHWORKS, 1998 року випуску зареєстровано право власності за ОСОБА_13; на підставі угоди відчуження від 26 квітня 2011 року право власності на легковий автомобіль МЕRCEDES-ВЕNZ S350Е, 2008 року випуску, д.н. НОМЕР_5 зареєстровано за ОСОБА_14

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За статтею 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

За нормами частини четвертої статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.

Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана в письмовій формі.

Законодавством не передбачено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про поділ цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів з підстави його відчуження без письмової згоди одного з подружжя суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна.

Разом з тим, відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.

Так, пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв'язку можна дійти висновку, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Крім того, вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд з'ясовує наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-1587цс16, від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17, які, відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для усіх судів України.

Вирішуючи даний спір суди попередніх інстанцій встановили, що спірні автомобілі є спільним майном подружжя ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які були відчужені останнім третім особам.

Разом з тим, судами не з'ясовано, чи діяли недобросовісно ОСОБА_8 при укладенні договорів відчуження транспортних засобів, та контрагенти за такими договорами, чи знали треті особи, чи за обставинами справи не могли не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і чи при укладенні ОСОБА_8 договорів купівлі-продажу щодо розпорядження спільним майном він діяв за згодою другого з подружжя.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилалася на те, що автомобілі відчужені з метою уникнення їх розподілу між нею та ОСОБА_8, на момент відчуження вказані автомобілі були предметом поділу в судовому порядку про поділ спільного майна подружжя, на них накладався арешт. З метою уникнення поділу вказаного майна ОСОБА_8 переоформив транспортні засоби шляхом оформлення довідок-рахунків на пов'язаних із собою осіб - брата ОСОБА_18, друга ОСОБА_14 та його дружину ОСОБА_19, свого найманого працівника ОСОБА_11, та дівчину ОСОБА_1

Позивач посилалася на недобросовісність вказаних осіб при укладанні договорів купівлі-продажу спірних транспортних засобів, які були відчужені без її згоди, як співвласника, та наявність у зв'язку із цим підстав для визнання таких договорів недійсними.

Разом з тим, вказаним доводам суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки, обставин, на які посилалася позивач та докази, якими обґрунтовувались позовні вимоги судами не перевірено.

За загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57- 60, 131- 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212- 215 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів.

Суди попередніх інстанцій не виконали вимог ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не надали мотивування усім доводам сторін у справі, що є обов'язковим елементом справедливого судового розгляду (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).