Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є., суддів: Карпенко С.О., Мазур Л.М., Коротуна В.М., Писаної Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця", державної адміністрації залізничного транспорту України "Укрзалізниця", третя особа - ОСОБА_7, про визнання незаконними та скасування наказів, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 02 березня 2016 року,

У березні 2015 року ОСОБА_6 звернулась до суду з указаним позовом, в якому просила визнати незаконним і скасувати наказ державної адміністрації залізничного транспорту України Укрзалізниця від 30 грудня 2011 року № 167 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності" в частині притягнення її до дисциплінарної відповідальності та визнати незаконним і скасувати наказ державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" від 30 січня 2012 року № 70/ос "Про звільнення ОСОБА_6", посилаючись на те, що вони були видані з порушенням вимог трудового законодавства.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 07 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 02 березня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає відхиленню на таких підставах.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з п. 3 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) роз'яснено, що за передбаченими п. 3 ст. 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (ст. 151 КЗпП), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року.

Судами встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач працювала у відповідача на посаді начальника служби кадрів, навчальних закладів та соціальних питань державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця".

На вказаній посаді ОСОБА_6 здійснювала контроль за впровадженням та експлуатацією системи АСУ "Кадри" на залізниці. Проте судами було встановлено, що ОСОБА_6 у порушення вимог, покладених на неї трудовим договором, неодноразово допускала порушення своїх посадових обов'язків щодо забезпечення ефективного функціонування цієї системи, а саме: оперативної обробки даних, зміни інформаційної бази та її наповнення, надійного зберігання даних, а також щодо контролю за експлуатацією АСУ "Кадри" в підрозділах підприємства.

Так, згідно з наказом від 21 грудня 2011 року № 377-Н/к ОСОБА_6 було оголошено догану за порушення трудової дисципліни, неналежне виконання своїх посадових обов'язків, яке полягає у недостатньому контролі за роботою підлеглих працівників із виконання завдань керівництва залізниці.

Наказом від 30 грудня 2011 року № 167 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності" позивачу було оголошено догану за відсутність належного контролю за роботою структурних підрозділів пасажирського господарства в питаннях підбору та використання кадрів, ведення кадрового діловодства.

Наказом від 30 січня 2012 року № 70/ос ОСОБА_6 було звільнено з роботи на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на неї трудовим договором, яке полягає у незабезпеченні належної організації роботи структурних підрозділів залізниці по якісній експлуатації системи управління персоналом АСУ "Кадри", начальника служби кадрів, навчальних закладів та соціальних питань Південно-Західної залізниці.

ОСОБА_6 відмовилась від ознайомлення з наказом від 30 січня 2012 року № 70/ос та отримання його копії, про що складено відповідний акт.

Вважаючи своє звільнення незаконним, ОСОБА_6 подала до суду позов до державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02 липня 2012 року, яке було переглянуто в апеляційному та касаційному порядках, у задоволенні вказаного позову ОСОБА_6 було відмовлено. Вказаним рішенням суду було надано оцінку законності наказів від 30 грудня 2011 року № 167 та від 30 січня 2012 року № 70/ос, у результаті чого суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх скасування, оскільки вони відповідають вимогам закону. Також суд визнав безпідставними й інші доводи позивача, які є підставою для цього позову.

У частині 3 ст. 61 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Оскільки обставини щодо накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_6 та законності її звільнення встановлені вищевказаним рішенням суду, накази від 30 грудня 2011 року № 167 та від 30 січня 2012 року № 70/ос були предметом дослідження при ухваленні рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 липня 2012 року про поновлення на роботі, яке набрало законної сили, то вказані обставини не підлягають доказуванню при розгляді цієї справи.

З урахуванням вказаного суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

Суди також обґрунтовано визнали безпідставним посилання позивача на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 04 квітня 2012 року, оскільки обставини, встановлені цим рішенням, стосуються іншої особи - ОСОБА_8, а не ОСОБА_6

Наведені у касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суди, дослідивши усі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, ухвалили законні і обґрунтовані судові рішення, які відповідно до ст. 337 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - відхилити.

Керуючись статтями 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 02 березня 2016 року залишити без змін.