розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, за касаційними скаргами публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 жовтня 2015 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 27 січня 2016 року та ОСОБА_5, який діє в інтересах ОСОБА_3, на рішення Апеляційного суду м. Києва від 27 січня 2016 року,

У червні 2015 року публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 14 липня 2008 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір кредиту № 05-038/413, відповідно до умов якого остання отримала грошові кошти у сумі 255 000 дол. США зі сплатою 14 % річних та кінцевим терміном повернення до 14 липня 2023 року. На забезпечення умов указаного кредитного договору 14 липня 2008 року між банком, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір поруки.

У зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору у ОСОБА_3 станом на 09 червня 2015 року виникла заборгованість за кредитним договором у сумі 11 867 728 грн 70 коп. та складається із: заборгованості за кредитом у сумі 252 588,85 дол. США, що за курсом НБУ станом на 09 червня 2015 року становить 5 330 242 грн 60 коп., заборгованості за відсотками у сумі 227 559,45 дол. США, що за курсом НБУ становить 4 802 060 грн 49 коп., заборгованості з пені за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 17 250,79 дол. США, що за курсом НБУ становить 364 033 грн 81 коп., заборгованості з пені за несвоєчасне повернення відсотків у сумі 64 987,37 дол. США, що за курсом НБУ становить 1 371 392 грн 34 коп., яку позивач і просив стягнути на свою користь з відповідачів.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 05 жовтня 2015 року у задоволенні позову ПАТ "Укрсоцбанк" відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 27 січня 2016 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 жовтня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" заборгованість за процентами в сумі 15 271,12 дол. США та пеню в сумі 794 479 грн 09 коп.

У іншій частині позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ПАТ "Укрсоцбанк" просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, який діє в інтересах ОСОБА_3, просить скасувати рішення судуапеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційні скарги підлягають відхиленню з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суди під час розгляду справи встановили, що 14 липня 2008 року між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_3 укладено договір кредиту № 05-038/413, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в сумі 255 000 дол. США зі сплатою 14 % річних та комісій у розмірі та в порядку, що визначені в договорі, з кінцевим терміном повернення до 14 липня 2023 року.

14 липня 2008 року між ПАТ "Укрсоцбанк", ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір поруки, за яким поручитель зобов'язався перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій (пені, штрафу) у розмірі, строки та в порядку, передбачених кредитним договором.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Визначення поняття зобов'язання міститься у частині першій ст. 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (статті 530, 631 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до частини п'ятої статті 261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Згідно з п. 4.4 кредитного договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених п. п. 3.3.7, 3.3.8 (своєчасна та в належному розмірі сплата кредиту й процентів) цього договору, протягом більш, ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив та відповідно позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов'язання, та визначили умови такого повернення коштів.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що останній платіж за кредитним договором ОСОБА_4 здійснив 10 квітня 2009 року, а тому відповідно до п. 4.4 договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 90 днів, тобто з 10 липня 2009 року.

Отже, правильними є висновки апеляційного суду про те, що оскільки строк виконання основного зобов'язання було змінено (10 липня 2009 року), тому саме з цього часу у позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав, однак банк звернувся до суду із зазначеним позовом лише 24 червня 2015 року, тобто зі спливом строку позовної давності.

За змістом ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).

Разом із тим за змістомчастини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки кошти за кредитним договором у належному розмірі повернуто не було, проценти за кредитом та пеня за процентами підлягає стягненню з відповідача у межах строку позовної давності.

Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року № 6-249цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Отже, скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, з урахуванням висновків Верховного Суду України, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, встановивши, що змінився строк виконання основного зобов'язання (п. 4.4 договору), дійшов обґрунтованого висновку про те, що банк мав право з 10 липня 2009 року й протягом трьох років від цієї дати звернутися до суду із позовом, однак звернувся до суду лише в червні 2015 року, а тому правильно стягнув заборгованість у межах строку позовної давності.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимогу до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до п. 6.2 договору поруки, цей договір набирає чинності з дати його укладення та діє до повного виконання всіх вимог, забезпечених порукою, визначених п. п. 2.1.1-2.1.3 цього договору.

Отже, суд апеляційної інстанції, встановивши, що відбулась зміна строку виконання основного зобов'язання (10 липня 2009 року), та з урахуванням того, що вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання позивач не пред'явив, дійшов обґрунтованого висновку, що порука ОСОБА_4 припинилась на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судом апеляційної інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права, які давали б підстави для скасування оскаржуваного судового рішення, а фактично зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду з їх оцінки, тому касаційна скарга підлягає відхиленню.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ