розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом Кредитної спілки "Компаньйон" до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5, на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 23 вересня 2015 року та рішення апеляційного суду Луганської області від 28 квітня 2016 року,

У квітні 2014 року Кредитна спілка "Компаньйон" звернулася до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що на підставі заяви на отримання кредиту від 10 липня 2013 року, поданої членом КС "Компаньйон" ОСОБА_2, був укладений договір кредитування від 10 липня 2013 року № КЛ-3079/10.07.2013-Кр, за умовами якого ОСОБА_2 зобов'язаний з 10 липня 2013 року до 10 січня 2016 року погасити суму кредиту в розмірі 16 600 грн і суму нарахованих планових відсотків в розмірі 13 262,54 грн.

На забезпечення виконання зобов'язання з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом позивачем були укладені договори поруки від 10 липня 2013 року № КЛ-3079/10.07.2013-Пр1 з ОСОБА_4 та № КЛ-3079/10.07.2013-Пр2 з ОСОБА_3

У зв'язку з неналежним виконанням своїх обов'язків за кредитним договором, виникла сума заборгованості за основною сумою кредиту, яка становить 15 589,49 грн та відсотки за користування кредитом - 13 402,19 грн, а всього 28 991,68 грн.

Позивач, уточнивши свої позовні вимоги, просив стягнути в солідарному порядку з відповідачів заборгованість за кредитним договором у сумі 10 979,41 грн, проценти за користування кредитом - 13 402,19 грн, а всього 24 381,60 грн.

Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 23 вересня 2015 року позов КС "Компаньйон" задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь КС "Компаньйон" заборгованість за кредитним договором від 10 липня 2013 року № К-3079/10.07.2013-Кр у сумі 24 381,60 грн, яка складається із заборгованості за основною сумою кредиту 10 979,41 грн та відсотків за користування кредитом 13 402,19 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь КС "Компаньйон" заборгованість за кредитним договором від 10 липня 2013 року № К-3079/10.07.2013-Кр у сумі 24 381,60 грн, яка складається із заборгованості за основною сумою кредиту 10 979,41 грн та відсотків за користування кредитом 13 402,19 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Луганської області від 28 квітня 2016 року рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 23 вересня 2015 року змінено, зменшено розмір стягнутих з ОСОБА_4 на користь КС "Компаньйон" відсотків за користування кредитом з 13 402,19 грн до 12 904,82 грн, загальної суми заборгованості з 24 381,60 грн до 23 884,23 грн та скасовано в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь КС "Компаньйон" судового збору в сумі 96,64 грн.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із частиною першою статті 553, частиною першою статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права при їх ухваленні та в основному зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками судів по їх оцінці.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5, відхилити, рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 23 вересня 2015 року в частині залишення без змін рішенням апеляційного суду Луганської області від 28 квітня 2016 року та рішення апеляційного суду Луганської області від 28 квітня 2016 року залишити без змін.