розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" (далі - ПАТ "Універсал Банк") про визнання поруки припиненою за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду м. Києва від 13 квітня 2016 року,

У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду із указаним позовом, у якому просила визнати договір поруки від 04 червня 2008 року припиненим, посилаючись на вимоги ч. 4 ст. 559 ЦК України та на те, що банк мав звернутись з позовом про погашення кредитної заборгованості до неї як майнового поручителя протягом шести місяців з моменту надіслання на її адресу останньої вимоги про погашення кредитної заборгованості.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 21 січня 2016 року позов задоволено: визнано припиненою поруку ОСОБА_4 за договором поруки від 04 червня 2008 року, укладеного між ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_4

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 13 квітня 2016 року рішення районного суду скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Не погодившись із вищезазначеним судовим рішенням,

ОСОБА_4 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просила скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судом встановлено, що у зв'язку з невиконанням позичальником - ОСОБА_5 зобов'язань за кредитним договором, 12 жовтня 2014 року направив позичальнику і поручителю - ОСОБА_4 вимогу про дострокове повне погашення заборгованості за кредитним договором. У вимозі зазначено, що у разі її невиконання термін повернення кредиту вважається таким, що настав достроково на 61 день з моменту отримання цієї вимоги. Тобто, відповідач скористався своїм правом змінити термін повернення кредиту та відсотків в сторону зменшення в порядку, передбаченому умовами договору та вимогами закону та встановив новий термін повернення кредиту в строк до 18 грудня 2014 року (вимога одержана 17 жовтня 2014 року + 61 день) і повинен був пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців з цієї дати.

Задовольняючи позов про припинення поруки, районний суд дійшов помилкового висновку про те, що банком пред'явлено вимогу до поручителя після спливу шестимісячного строку, визначеного законом.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог статей 10, 11, 60 ЦПК України, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, обґрунтовано виходив із того, що строк виконання основного зобов'язання був змінений позивачем, що є його правом, оскільки банк, направивши боржнику та поручителю вимогу, встановив новий строк повного дострокового погашення кредиту та відсотків, чим відповідно до ч. 2 ст. 1054, ч. 2 1050 ЦК України, змінив строк виконання основного зобов'язання.

Доводи, на які посилається заявник у своїй касаційній скарзі, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

За таких обставин судова колегія дійшла висновку, що апеляційним судом правильно встановлено та належно перевірено обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судове рішення ухвалено із додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його зміни чи скасування немає.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ