розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення та вселення в житлове приміщення, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2015 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 01 лютого 2016 року,

У жовтні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом, у якому просила усунути їй перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з указаної квартири та вселення в неї ОСОБА_4

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 посилалась на те, що 12 жовтня 2011 року ОСОБА_7, яка є матір'ю відповідачки ОСОБА_5, придбала на підставі договору купівлі-продажу спірну квартиру та зареєструвала на неї своє право власності.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 29 квітня 2013 року, яке набрало законної сили, з володіння ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 витребувано зазначену квартиру, визнано за ОСОБА_4 право власності на неї та виселено ОСОБА_7 зі спірної квартири; 31 жовтня 2014 року за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на спірну квартиру.

Посилаючись на те, що у належній їй на праві власності квартирі без відповідної на те правової підстави знаходяться ОСОБА_5 та ОСОБА_6, що перешкоджає їй у користуванні власністю, а її письмові вимоги стосовно звільнення відповідачами займаної квартири виконані не були, ОСОБА_4 просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2015 року позов задоволено.

Усунуто ОСОБА_4 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з указаної квартири.

Вселено ОСОБА_4 у квартиру АДРЕСА_1.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 01 лютого 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 та ОСОБА_6 задоволено частково, рішення Московського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2015 року змінено, скасовано у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про виселення ОСОБА_6 із квартири АДРЕСА_1 та вселення ОСОБА_4

У задоволенні позову в цій частині відмовлено.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, мотивуючи свої доводи порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині її виселення зі спірної квартири, та постановити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову про її виселення; в іншій частині рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Таким чином рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються ОСОБА_5 тільки в частині вирішення позовних вимог про її виселення зі спірної квартири, а тому на предмет законності і обґрунтованості в іншій частині судом касаційної інстанції не перевіряються.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї представника ОСОБА_4 - ОСОБА_8, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

За вимогами ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 в частині усунення їй перешкод у користуванні власністю та виселяючи ОСОБА_5, суди попередніх інстанцій правильно керувались ст. ст. 319, 321, 391 ЦК України та виходили з того, що ОСОБА_5 фактично проживала у належній на праві власності квартирі позивача без правових підстав, що підтверджується актами державного виконавця Московського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції від 14 лютого 2014 року та 23 вересня 2015 року, а вимоги про негайне звільнення займаного приміщення були нею проігноровані, у зв'язку із чим дійшли обґрунтованого висновку, що такі дії порушують право власника розпоряджатись належним йому майном.

При цьому судом апеляційної інстанції вмотивовано відхилено доводи ОСОБА_5 про те, що її проживання у квартирі обумовлене ухиленням ОСОБА_4 від виконання рішення суду стосовно виплати ОСОБА_7 компенсації за квартиру (а. с. 61-65), оскільки зазначене не може вважатися належною правовою підставою для проживання у квартирі проти волі власника.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині і додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваних рішень та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

На підставі вищевикладеного та керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2015 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 01 лютого 2016 року в частині вирішення позову до ОСОБА_5 залишити без змін.