розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та зняття з реєстрації за місцем проживання; за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання права власності на майно за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 березня 2016 року,

У вересні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та зняття з реєстрації за місцем проживання.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що він є власником житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1, у якому, крім нього, зареєстровані його колишня дружина - ОСОБА_5 та її син - ОСОБА_6, 2013року народження. Указуючи на те, що з лютого 2008 року в зазначеному будинку відповідач з сином не проживає, спільне господарство він з відповідачем не веде, просив визнати ОСОБА_5 та її сина - ОСОБА_6, 2013 рокународження, такими, що втратили право користування вищевказаним житловим будинком та зняти їх з реєстраційного обліку.

У жовтні 2015 року ОСОБА_5 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності на майно.

Свої вимоги ОСОБА_5 мотивувала тим, що перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 з 5 жовтня 1996 року по 29 червня 2011 року, ними за спільні кошти та кошти отримані від її родичів у 1999 році було придбано житловий будинок та земельну ділянку площею 0,6892 га по АДРЕСА_1. Посилаючись на те, що майно придбане за час шлюбу за спільні кошти подружжя, просила суд визнати за нею право власності на Ѕ частину вищевказаного спірного житла та Ѕ частину земельної ділянки, шляхом внесення відповідних змін до договору купівлі-продажу житла та земельної ділянки від 6 жовтня 1999 року.

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 12 січня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано ОСОБА_5 та її сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, такими, що втратили право користування житловим будинком, що розташований в АДРЕСА_1. Зобов'язано Косівський РС УДМС в Івано-Франківській області зняти з реєстрації ОСОБА_5 та її сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, в АДРЕСА_1. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 - відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 березня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено. Позов ОСОБА_5 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_5 право власності на Ѕ частину домоволодіння та Ѕ частину земельної ділянки, які знаходяться по АДРЕСА_1, придбані згідно договорів купівлі-продажу від 6 жовтня 1999 року. У решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність оскаржуваного судового рішення в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Так, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. При цьому належить виходити з того, що відповідно до ст. ст. 22, 25, 27-1 КпШС України спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об'єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу).

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про задоволення зустрічного позову, апеляційний суд, обґрунтовано виходив із того, що набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності на це майно, а тому ОСОБА_4 зобов'язаний довести наявність права особистої приватної власності на майно, набуте в шлюбі; в судовому засіданні ОСОБА_4 не доведено, що сума сплачених за спірне майно коштів складалась з його особистих коштів, а тому набутий в шлюбі житловий будинок та земельну ділянку площею 0,6892 га по АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю сторін, в якому частки сторін є рівними.

При цьому, до вимог про поділ майна, заявлених після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права (ч. 3 ст. 29 КпШС України, ч. 2 ст. 72 СК України).

Апеляційний суд, відхиляючи доводи ОСОБА_4 про пропущення строку позовної давності, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_5 дізналась про порушення свого майнового права у вересні 2015 року з поданням до неї позову про визнання її такою, що втратила право користування спірним приміщенням та зняття з реєстрації за місцем проживання, відтак строк на звернення до суду з позовом останньою не пропущено.

Що стосується заявлених вимог ОСОБА_5 про внесення змін до договорів купівлі-продажу будинковолодіння та земельної ділянки, які були укладені 6 жовтня 1999 року, то апеляційний суд правильно відмовив в позові в цій частині за безпідставністю вимог, оскільки незважаючи на те, що покупцем в договорі зазначено тільки ОСОБА_4, придбане будинковолодіння та земельна ділянка є спільною сумісною власністю подружжя, частки яких є рівними.

Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Ураховуючи, що спірне домоволодіння та земельна ділянка були придбані за час шлюбу за спільні кошти сторін, є спільною сумісною власністю подружжя, а тому ОСОБА_5, як співвласник спірного нерухомого майна зі своїм малолітнім сином не можуть бути визнані такими, що втратили право користування даним житловим будинком.

Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ