розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 2 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 1 березня 2016 року,

У липні 2015 року публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - ПАТ "Універсал Банк") звернулося до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 26 липня 2007 року між відкритим акціонерним товариством "Банк Універсальний", правонаступником якого є ПАТ "Універсал Банк",та ОСОБА_5укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав їй грошові кошти у розмірі 340 тис. доларів США на строк до 25 липня 2037 року зі сплатою 11,95 % річних. На забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов'язався солідарно з ОСОБА_5відповідати перед банком за виконання зобов'язання по вказаному кредитному договору.

Відповідачі взяті на себе зобов'язання не виконали, на вимоги не реагували, унаслідок чого станом на 22 квітня 2015 року виникла заборгованість у розмірі 270 933 долари 97 центів США, з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 256 130 доларів 18 центів США, заборгованість за відсотками у розмірі 9 864 доларів 58 центів США; заборгованість по пені у розмірі 4 939 доларів 21 цент США.

З урахуванням наведеного ПАТ "Універсал Банк"просило стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 270 933 доларів 97 центів США.

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 2 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 1 березня 2016 року, позов ПАТ "Універсал Банк"задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ "Універсал Банк" заборгованість за кредитним договором від 26 липня 2007 року у розмірі 270 933 доларів 97 центів США. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ПАТ "Універсал Банк", суд першої інстанції виходив із того, що позичальник і поручитель свої зобов'язання за кредитним договором та договором поруки не виконали, що є підставою для солідарного стягнення з них грошових коштів за вищевказаним кредитним договором, а розмір заборгованості банком визначено вірно.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши також про те, що відповідачі порушили строки та порядок погашення кредиту, отже, у банка виникло право на дострокове стягнення у солідарному порядку з боржника та поручителя заборгованості за вказаним вище кредитним договором. Крім того, погодився з обчисленням пені за прострочення сплати кредиту у доларах США.

Проте повністюпогодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.

Судом установлено, що 26 липня 2007 року між ПАТ "Універсал Банк"та ОСОБА_5укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав ОСОБА_6грошові кошти у розмірі 340 тис. доларів США на строк до 25 липня 2037 року зі сплатою 11,95 % річних.

26 липня 2007 року на забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором між ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_4 укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов'язався солідарно з ОСОБА_5відповідати перед банком за виконання зобов'язання по вказаному кредитному договору.

ПАТ "Універсал Банк" указувало про те, що ОСОБА_7 та ОСОБА_4 взяті на себе зобов'язання не виконали, унаслідок чого станом на 22 квітня 2015 року виникла заборгованість у розмірі 270 933 долари 97 центів США, з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 256 130 доларів 18 центів США, заборгованість за відсотками у розмірі 9 864 доларів 58 центів США; заборгованість по пені у розмірі 4 939 доларів 21 цент США.

Залишаючи рішення суду без змін, апеляційний суд не звернув уваги на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Таке збільшення відповідальності може відбутися внаслідок змін забезпеченого порукою зобов'язання, яке безпосередньо спрямоване на підвищення процентної ставки за користування кредитом.

У зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком і тягне припинення поруки.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 25 вересня 2013 року № 6-97цс13, від 20 квітня 2016 року № 6-2662цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Судом установлено, що відповідно до листів від 16 липня 2008 року (а.с. 113, 114) банк повідомив ОСОБА_8 про те, що з 15 липня 2008 року нарахування відсотків на залишок кредиту здійснюється за процентною ставкою 12,95 % річних, хоча кредитний договір укладено зі сплатою 11,95 % річних. При цьому, матеріали справи не містять доказів, що банком повідомлено про вищевказані зміни умов кредитного договору поручителя, а, отже, без згоди поручителя внесено зміни до кредитного договору, які призвели до збільшення обсягу його відповідальності.

Апеляційний суд у порушення вищевказаних вимог закону та ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України не звернув уваги на докази, наявні у матеріалах справи щодо збільшення банком в односторонньому порядку відсоткової ставки за користування кредитом без згоди поручителя та не дослідив, чи не припиняється порука у такому разі.

Крім того, стягуючи заборгованість за кредитним договором, у тому числі пені, у доларах США, апеляційний суд не звернув уваги на таке.

Відповіднодо ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до прийманняза номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з чч. 1, 3 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) , дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій, пені за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами України.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд не врахував те, що пеня може обчислюватись лише в національній валюті України - гривні. Натомість, пеня обчислена у розмірі 4 939 доларів 21 цент США.

За таких обставин судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ