Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Ухвала
Іменем України
22 березня 2017 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Дем'яносова М.В.,
суддів: Леванчука А.О., Маляренка А.В.,
Ситнік О.М., Ступак О.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредекс Фінанс", Товариство з обмеженою відповідальністю "Агенція по управлінню заборгованістю", Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська боргова компанія", про визнання недійсними договорів та застосування наслідків недійсності правочину, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 20 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 22 червня 2016 року,
в с т а н о в и л а:
У липні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив визнати недійсним із моменту укладення договір про надання кредиту від 19 червня 2007 року № 11172098000, що укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк"), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк"), та ОСОБА_3; визнати недійсним з моменту укладення іпотечний договір від 19 червня 2007 року, яким в іпотеку передано нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 1 157 кв. м; визнати недійсним договір застави нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 1 157 кв. м, що укладений у рахунок забезпечення договору про надання кредиту від 19 червня 2007 року № 11172098000; у порядку ст. 216 ЦК України застосувати правові наслідки недійсності правочину, а саме двосторонню реституцію наслідків дії договору про надання кредиту від 19 червня 2007 року № 11172098000, укладеного між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3; стягнути з ПАТ "УкрСиббанк" на користь позивача 50 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 19 червня 2007 року між ним та ПАТ "УкрСиббанк" укладено договір про надання кредиту № 11172098000, за умовами якого він мав отримати кредит у сумі 198 786 швейцарських франків, що на день укладення договору складало 809 618 грн 80 коп., з відсотковою ставкою 8,49 % та кінцевим терміном погашення 18 червня 2018 року. Згідно з умовами договору надання кредитних коштів здійснюється траншами. Зазначив, що під час укладення оспорюваного кредитного договору ПАТ "УкрСиббанк" його як позичальника ввело в оману щодо розміру реальної відсоткової ставки, суми абсолютного значення подорожчання кредиту, повної інформації про істотні умови кредитування, сукупну вартість кредиту та інші умови кредитного договору.
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 20 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 22 червня 2016 року, позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.
Визнано недійсним з моменту укладення договір про надання кредиту від 19 червня 2007 року № 11172098000, укладений між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3
Застосовано до сторін наслідки недійсності правочину: визнано недійсним з моменту укладення іпотечний договір від 19 червня 2007 року, укладений між АКІБ "УкрСиббанк" та ТОВ "Джерельний", посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Літвіновою Л.В., реєстраційний № 1824, яким в іпотеку передано нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 1 157 кв. м; визнано недійсним з моменту укладення договір застави від 19 червня 2007 року, яким у заставу передано нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 1 157 кв. м, укладений на підставі п. 2.1 договору про надання кредиту від 19 червня 2007 року № 11172098000.
Застосовано до сторін наслідки недійсності правочину - реституцію, за якою з ОСОБА_3 стягнуто на користь ПАТ "УкрСиббанк" грошові кошти у розмірі 178 542,15 швейцарських франків, що еквівалентно 4 413 820 грн 48 коп.; з ПАТ "УкрСиббанк" стягнуто на користь ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 188 092,96 швейцарських франків, що еквівалентно 4 649 930 грн 33 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про судові витрати.
У касаційній скарзі ПАТ "УкрСиббанк" просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів, виходячи за межі доводів касаційної скарги згідно з ч. 3 ст. 335 ЦПК України, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зміст ухвали суду апеляційної інстанції передбачено в ст. 315 ЦПК України, в якій, зокрема, зазначаються узагальнені доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини; мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався; у разі відхилення апеляційної скарги зазначаються мотиви її відхилення.
Проте оскаржувані судові рішення першої й апеляційної інстанцій зазначеним вимогам процесуального права не відповідають.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3 і визнаючи недійсним з моменту укладення договір про надання кредиту від 19 червня 2007 року № 11172098000, укладений між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3, та застосовуючи до сторін вищевказані наслідки недійсності правочину, суд першої інстанції, із висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відповідачем не було дотримано вимог ч. 1 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", зокрема, не було надано в письмовій формі всіх можливих схем погашення кредиту, що призвело до порушення прав позивача як споживача фінансових послуг та відповідно до введення ОСОБА_3 в оману щодо реальної відсоткової ставки, отримання позивачем значно меншої суми в гривневому еквіваленті, ніж передбачено договором, втрати значної суми грошових коштів у зв'язку з обміном значної суми швейцарських франків за курсом, значно нижчим, ніж був встановлений Національним банком України.
Також суд виходив із того, що графік погашення кредиту не видавався та неможливо визначити які суми та на які рахунки зараховувалися, що, на думку суду, є несправедливим по відношенню до споживача, оскільки дає право банку проводити зарахування на власний розсуд.
На підставі висновку судово-економічної експертизи від 18 квітня 2014 року № 161, висновку додаткової судово-економічної експертизи від 28 листопада 2014 року № 66 та Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337 (z0768-03) , суд установив, що не передбачено погашення заборгованості готівковими коштами в іноземній валюті в касу банку, яке виражене в швейцарських франках, у зв'язку з чим дійшов висновку, що визначений умовами договору та графіком погашення розмір щомісячних платежів, встановлено відповідачем незаконно.
Разом із тим на підставі вказаних висновків експертиз суд вважав, що на момент укладення договору відсоткова ставка не відповідала тій, що зазначена у п. 1.3.1 кредитного договору, є значно вищою і такою, що суттєво відрізняється від ставки, обумовленої оспорюваним договором.
Таким чином, суд дійшов висновку, що умови кредитного договору є несправедливими й такими, що призводять до істотного порушення прав та обов'язків позивача.
Зазначивши, що оскільки всі розбіжності у розрахунках про погашення кредиту та наведені в графіку погашення заборгованості здійснені виключно на користь відповідача, суд дійшов висновку, що підписання оскаржуваного кредитного договору було здійснено позивачем під впливом обману з боку відповідача з метою отримання відповідачем прихованого додаткового прибутку у вигляді завищеної відсоткової ставки.
Враховуючи положення ст. 216 ЦК України, суд дійшов висновку про необхідність застосування двосторонньої реституції, а саме: зобов'язання позивача повернути відповідачеві отримані ним грошові кошти у сумі 178 542,15 швейцарських франків, що на день ухвалення рішення еквівалентно 4 413 820 грн 48 коп., та зобов'язання відповідача повернути позивачеві кошти у сумі 188 092,96 швейцарських франків, що еквівалентно 4 649 930 грн 33 коп.
Також суд дійшов висновку про наявність правових підстав для застосування наслідків недійсності правочину у вигляді визнання недійсним із моменту укладення іпотечного договору від 19 червня 2007 року, укладеного між АКІБ "УкрСиббанк" та ТОВ "Джерельний", посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Літвіновою Л.В., реєстраційний № 1824, та визнання недійсним із моменту укладення договору застави від 19 червня 2007 року.
Однак із вказаними висновками не можна погодитися, оскільки суди не врахували наступного.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину суд має встановити, зокрема, з яких підстав заявлені позовні вимоги та чи наявні правові підстави його недійсності.
Завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК України).
Загальні вимоги процесуального права, закріплені у ст. ст. 57- 60, 131- 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212- 215 ЦПК України, визначають обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову.
Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.
Згідно з роз'ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України у постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) (далі - постанова), при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.
Відповідно до п. 20 постанови правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
У п. 9 зазначеної постанови вказано, що згідно зі ст. 217 ЦК України правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до ст. 217 ЦК України суд може визнати недійсною частину
правочину, з'ясувавши думку сторін правочину. Якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією зі сторін, суд визначає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним.
Разом із тим, визнавши недійсним зазначений кредитний договір у зв'язку з невідповідністю вимогам, передбаченим одночасно ст. ст. 11, 18, 19 Закону України "Про захист прав споживачів" та ст. 230 ЦК України, суд порушив положення як матеріального так процесуального права, у достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, адже вказані правові підстави для визнання правочинів недійсними є взаємовиключними.
Крім того, згідно з п. 10 вказаної постанови реституція як спосіб захисту цивільного права (ч. 1 ст. 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи
який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.
Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) , оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (ч. ч. 1 та 2 ст. 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це. Суд не має права вирішувати питання про права та обов'язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права, які тягнуть за собою безумовне скасування рішення суду.
Визнаючи недійсним із моменту укладення іпотечний договір від 19 червня 2007 року, укладений між АКІБ "УкрСиббанк" та ТОВ "Джерельний", суд порушив норми процесуального права, оскільки до участі у справі не залучено ТОВ "Джерельний".
Крім того, дійшовши висновку про визнання недійсним із моменту укладення договору застави від 19 червня 2007 року, яким у заставу передано нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 1 157 кв. м, укладеного на підставі п. 2.1 договору про надання кредиту від 19 червня 2007 року № 11172098000, суд також порушив норми процесуального права щодо установлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, адже такий договір чи його копія у справі відсутні, таким чином, не вбачається між якими сторонами цей договір укладено та чи він укладався взагалі, а згідно з вимогами ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд щодо посилання відповідача на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 13 вересня 2013 року зазначив, що висновки (судження) суду щодо прав і обов'язків сторін, зроблені на підставі встановлених при розгляді справи обставин, не є преюдиційними. Також суд зазначив, що у справі, що розглядається, позов подано з інших підстав, ніж ті, що доводилися при розгляді справи Кіровським районним судом м. Кіровограда у 2013 році, за наявності різних сторін у справі та за наявності нових доказів, які не досліджувалися судом у справі № 404/3872/13-ц.
Однак поза увагою апеляційного суду залишилися положення ч. 3 ст. 61 ЦПК України, згідно з якою обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Зі справи вбачається, що на обґрунтування позову про визнання недійсними договорів та застосування наслідків недійсності правочину, поданого у липні 2015 року, ОСОБА_3 надав висновки судово-економічної експертизи від 18 квітня 2014 року № 161 та додаткової судово-економічної експертизи від 28 листопада 2014 року № 66 (т. 1, а. с. 17-71), проведених у справі № 22-4/781/3538/13 за позовом ПАТ "УкрСиббанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ТОВ "Джерельний" про стягнення заборгованості за кредитним договором; за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ПАТ "УкрСиббанк" про визнання недійсним кредитного договору; за позовом ОСОБА_5 до ПАТ "УкрСиббанк", ОСОБА_3 про припинення поруки; за позовом ТОВ "Джерельний" до ПАТ "УкрСиббанк" про припинення поруки.
У зв'язку з цим необґрунтованими є висновки апеляційного суду про відсутність передбачених ч. 3 ст. 61 ЦПК України підстав.
Отже, усупереч вимогам ст. ст. 212- 215 ЦПК України суди першої й апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, у достатньому обсязі не визначилися із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, що призвело до неправильного вирішення справи.
Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвалені у справі судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" задовольнити частково.
Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 20 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 22 червня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді:
М.В. Дем'яносов
А.О. Леванчук
А.В.Маляренко
О.М.Ситнік
О.В.Ступак