розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення ідеальної частки, виділення частки, припинення права спільної часткової власності, поділ земельної ділянки за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - на рішення апеляційного суду Херсонської області від 06 липня 2016 року,

У лютому 2015 року ОСОБА_3звернулася до суду з вищезазначеним позовом, на обгрунтування якого посилалася на те, що вона і ОСОБА_4 є співвласниками домоволодіння з господарськими і побутовими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1, у якому їй (позивачці) належить11/20 частини, а відповідачці - 9/20 частини домоволодіння.

У 2013-2014 роках нею було проведено реконструкцію житлового будинку літ. "И" і навісів літ. "І", літ. "К" в одноповерховий житловий будинок із мансардним поверхом, який прийнято в експлуатацію, що підтверджується Декларацією про готовність об'єкта до експлуатації.

Комунальним підприємством "Генічеське Бюро технічної інвентаризації" виготовлено технічний паспорт на вказане нерухоме майно, однак не здійснено розрахунок та зміну частки, належної їй у майні, у зв'язку із відсутністю згоди ОСОБА_4, що позбавляє її права здійснити державну реєстрацію належної їй ідеальної частки.

Оскільки прийняття в експлуатацію реконструйованого майна призвело до невідповідності розміру часток співвласників, зазначених у правовстановлюючих документах, та за відсутності згоди відповідачки на таку зміну, уточнивши позовні вимоги, позивачка просила:

- встановити ідеальні частки у домоволодінні: їй (ОСОБА_3.) - 95/100 частини, у ОСОБА_4 - 5/100 частини та визнати право власності на них;

- виділити їй 95/100 частини домоволодіння у приватну власність в окремий об'єкт нерухомості згідно до додатку № 1 висновку судової будівельно-технічної експертизи від 12 листопада 2015 року № 83;

- припинити її право спільної часткової власності на домоволодіння;

- поділити між співвласниками земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1, виділивши їй земельну ділянку згідно з висновком вказаної вище експертизи площею 464 кв. м із виходом на АДРЕСА_1;

- припинити право спільної власності на земельну ділянку.

Рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 15 квітня 2016 року ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні позову.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 6 липня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено.

Встановлено, що частка ОСОБА_3 у домоволодінні, розташованому по АДРЕСА_1, складає 95/100, а ОСОБА_4 - 5/100, та визнано за ними право власності на вказані частки.

Виділено ОСОБА_3 у зазначеному домоволодінні житловий будинок із мансардним поверхом, вартістю 484 084 грн, сарай літ. "В", вартістю 5 184 грн, сарай літ. "Д", вартістю 1 128 грн, навіс літ. "У", вартістю 4 570 грн, душ літ. "Ф", вартістю 1 986 грн, вбиральню літ. "Х", вартістю 2 549 грн, огорожу № 1, вартістю 1 227 грн, ворота з хвірткою, вартістю 1 901 грн, усього вартістю 512 784 грн, що становить 95/100 частки у домоволодінні.

Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_3 у домоволодінні АДРЕСА_1.

Поділено земельну ділянку площею 758 кв. м, розташовану по АДРЕСА_1.

Виділено у власність ОСОБА_3 присадибну ділянку зі сторони задньої межі, правої бокової межі і лівої бокової межі площею 464 кв. м із виходом (входом) на вул. Свердлова через існуючі ворота з хвірткою № 2 згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 12 листопада 2015 року № 84 і плану схеми до неї.

Виділено у власність ОСОБА_4 присадибну земельну ділянку зі сторони фасадної межі, правої бокової межі і лівої бокової межі площею 294 кв. м із виходом (входом) на вул. Кірова через існуючі ворота з хвірткою № 3 згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 12 листопада 2015 року № 84 і плану схеми до неї.

Припинено право спільної сумісної власності сторін на земельну ділянку.

Зараховано у рахунок компенсації за перевищення частки ОСОБА_3 у праві власності на земельну ділянку площею 47 кв. м, сплачену нею компенсацію ОСОБА_4 у розмірі 2 тис. доларів США згідно з розпискою від 31 червня 2013 року.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення апеляційного суду зазначеним вимогам закону не відповідає.

Судом установлено, що відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 09 квітня 2003 року домоволодіння АДРЕСА_1 належало на праві спільної часткової власності: ОСОБА_6 - 2/20 частини, ОСОБА_7 - 2/20 частини, ОСОБА_4 - 2/20 частини, ОСОБА_3 - 7/20 частини.

Рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 07 лютого 2002 року було визначено порядок користування земельною ділянкою з виділенням у користування ОСОБА_4 земельної ділянки площею 273 кв. м, певних часток іншим співвласникам та залишено у загальному користуванні чотирьох співвласників домоволодіння земельну ділянку площею 138 кв. м.

Відповідно до нотаріально посвідчених договорів дарування від 01 грудня 2003 року та від 28 січня 2004 року та реєстрації права власності на нерухоме майно ОСОБА_3 набула право власності на 11/20 частини домоволодіння по АДРЕСА_1, ОСОБА_4 належить 9/20 частини вказаного вище домоволодіння.

14 липня 2014 року ОСОБА_4 і ОСОБА_3 отримали свідоцтво про право спільної сумісної власності на земельну ділянку площею 0,758 га та зареєстрували його.

Згідно з Декларацією про готовність до експлуатації об'єкта, будівельні роботи на якому виконувалися на підставі повідомлення про початок їх виконання, ОСОБА_3 здійснила реконструкцію житлового будинку літ. "И" та навісів літ "І", літ. "К" в одноповерховий житловий будинок із мансардним поверхом на земельній ділянці по АДРЕСА_1 Дана декларація зареєстрована в Управлінні Державної архітектурно-будівельної експертизи у Херсонській області 20 листопада 2014 року.

Сторони отримали технічні паспорти на спірне домоволодіння, зокрема позивачка отримала свій технічний паспорт 15 січня 2015 року, у якому відображено реконструйовану нею частку в об'єкті нерухомого майна.

Відповідно до розписки ОСОБА_4 від 24 липня 2013 року остання надала свою згоду на реконструкцію житлового будинку літ. "И" з навісами літ. "І", "К" в одноповерховий будинок з мансардним поверхом по АДРЕСА_1

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 12 листопада 2015 року № 84 станом на листопад 2015 року частка у домоволодінні сторін у справі відповідно до складу будівель і споруд, якими вони володіють і користуються, становить: у ОСОБА_3 - 95/100 частини, у ОСОБА_4 - 5/100 частини.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що здійснена позивачкою реконструкція належної їй частки у домоволодіння є самочинним будівництвом, тому не є об'єктом права власності, а отже за законом поділу (виділу) не підлягає. Крім того, відповідачка не надала згоду на отримання грошової компенсації належної їй частки у праві власності на земельну ділянку.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове про задоволення позову, апеляційний суд дійшов висновку про те, що зареєстрована Декларація про готовність об'єкта до експлуатації є підставою для оформлення права власності на нього. Суд зазначив, що позивачка, як власник земельної ділянки, відповідно до ст. 375 ЦК України мала право зводити на ній будівлі та споруди, здійснювати перебудову, не змінюючи при цьому цільового призначення земельної ділянки, за письмовою згодою співвласника ОСОБА_4 із дотриманням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних норм і правил та прийняттям об'єкта до експлуатації, що підтверджується зареєстрованою Декларацією про готовність об'єкта до експлуатації.

Однак вищезазначений висновок суду апеляційної інстанції суперечить нормам матеріального права.

Відповідно до ст. 375 ЦК України право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України "Про планування та забудову територій" будівництвом слід вважати здійснення нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, впорядкування об'єктів градобудівництва, розширення та технічного переоснащення.

У розумінні ч. 1 ст. 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об'єкт, а й об'єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об'єкта, здійснених і одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об'єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності.

Самочинним також вважається будівництво хоча і на підставі проекту, але за наявності істотних порушень зазначених норм та правил як у самому проекті, так і при будівництві, за наявності рішень спеціально уповноважених органів про усунення порушень.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього, самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди не можуть бути предметом поділу.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_3 посилалася на те, що нею проведено реконструкцію житлового будинку літ. "И" і навісів літ. "І", літ. "К" в одноповерховий житловий будинок із мансардним поверхом, який прийнято в експлуатацію, проте здійснити державну реєстрацію належної їй ідеальної частки вона не може, оскільки прийняття в експлуатацію реконструйованого майна призвело до невідповідності розміру часток співвласників, зазначених у правовстановлюючих документах. Відсутність письмової згоди ОСОБА_4 на розподіл часток у спільній власності на реконструйований об'єкт нерухомого майна стала підставою для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень за нею (ОСОБА_3.).

Відповідно до ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно з ч. 3 ст. 357 ЦК України співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.

Разом із тим частиною четвертою ст. 357 ЦК України передбачено, що співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.

Таким чином, збільшення частки співвласника у праві спільної часткової власності можливе лише за сукупності певних умов, а саме в тому разі, якщо один із співвласників зробив поліпшення майна власним коштом, такі поліпшення не можна відокремити, й вони зроблені за згодою всіх співвласників.

При цьому, з огляду на положення ч. 4 ст. 357 ЦК України, співвласник житлового будинку, який із додержанням установленого законом порядку та за власний кошт зробив добудову (прибудову) до будинку, але без згоди інших співвласників цього будинку, не має права на зміну розміру часток.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачка самовільно, без належного дозволу чи належно затвердженого проекту провела реконструкцію житлового будинку літ. "И" та навісів "І", "К" в одноповерховий будинок з мансардним поверхом, яка була прийнята в експлуатацію за Декларацією про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованою Управлінням державного архітектурно будівельного контролю у Херсонській області 20 листопада 2014 року. Однак при розробленні проекту у відомостях будівель проект житлового будинку ОСОБА_3 складав 115,32 кв. м, а у Декларації про готовність об'єкта до експлуатації - загальна площа будинку ОСОБА_3 склала 181,9 кв. м.

Апеляційний суд на порушення вимог статей 214, 215 ЦПК України на положення ч. 4 ст. 357 ЦК України уваги не звернув, у достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, і фактично узаконив самочинне будівництво.

Крім того, пославшись на те, що відповідно до розписки від 24 липня 2013 року ОСОБА_4 надала свою згоду на реконструкцію житлового будинку літ. "И" з навісами літ. "І", літ. "К", апеляційний суд не врахував, що згода на реконструкцію не означає згоди на зміну часток, яка проведена таким чином, що позбавляє іншого співвласника (ОСОБА_4.) права власності на 9/20 частини домоволодіння, які їй належали до реконструкції, та права користування земельною ділянкою площею 273 кв. м, які їй були виділенні на підставі рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 07 лютого 2002 року.

У силу положень ст. ст. 21, 24, 41 Конституції України, ст. ст. 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності, кожен має право володіти, користуватися розпоряджатися своєю власністю.

Виходячи із цих норм, правовий режим спільної часткової власності визначається Главою 26 ЦК України (435-15) з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування і розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - вирішується судом.

Відповідно до п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України 04 жовтня 1991 року № 7 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" (v0007700-91) у спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності будинок має бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності. Якщо виділ технічно можливий, але з відхиленням розміру часток кожного власника, суд, з урахуванням конкретних обставин, може провести його зі зміною ідеальних часток і присудження грошової компенсації учаснику спільної власності, частка якого зменшилась.

Крім того, згідно з п. 12 зазначеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України при розгляді спорів між учасниками спільної часткової власності на жилий будинок про зміну часток суди повинні враховувати, що такі вимоги можуть бути задоволені, якщо учасники спільної власності збільшить у ньому за свій рахунок корисну площу будинку (жилих і підсобних його приміщень) шляхом прибудови, надбудови або перебудови, проведеної з дозволу виконкому місцевої ради і за згодою решти учасників спільної власності.

Установивши, що згоди на зміну ідеальної частки нерухомого майна будівель та будинку, а також згоди на отримання компенсації частини земельної ділянки за зміну частки у праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 не надавала, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3

Крім того, застосувавши вимоги Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна від 18 червня 2007 року № 55 (z0774-07) (далі - Інструкція), ст. 376 ЦК України, суд дійшов правильного висновку про те, що не підлягають поділу (виділу) об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно побудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна (а не просто прибудови).

При цьому питання щодо поділу об'єктів такого нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону (п. 2.3 розділу 2 Інструкції).

Зазначений висновок суду першої інстанції відповідає правовій позиції Верховного Суду України від 04 грудня 2013 року № 6-130цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Таким чином, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно, всебічно та обґрунтовано встановив обставини справи, надав належну оцінку наявним у справі доказам (ст. 212 ЦПК України), у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 213, 214 ЦПК України.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ