Парінової І.К., Демяносова М.В., Маляренка А.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення апеляційного суду Запорізької області від 19 листопада 2015 року,

У квітні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, обґрунтовуючи вимоги тим, що 29 липня 2005 року між банком та ОСОБА_6 було укладено договір б/н, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 10 000 грн зі сплатою за користування кредитом 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. 02 квітня 2009 року ОСОБА_6 помер. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є спадкоємцями після померлого ОСОБА_6 Станом на дату смерті позичальника заборгованість за вищевказаним кредитним договором становила 10 479 грн 72 коп., з якої: 9 978 грн 79 коп. - заборгованість за кредитом, 500 грн 93 коп. - заборгованість за процентами. 24 лютого 2014 року банком було направлено на адресу ОСОБА_4 лист-претензію із вимогою сплатити заборгованість, яка залишена без задоволення. Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з відповідачів вищевказану заборгованість.

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 01 серпня 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" з ОСОБА_5 заборгованість за кредитним договором у розмірі 7 659 грн 70 коп., зі ОСОБА_4 - 25 грн.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 19 листопада 2015 року рішення Василівського районного суду Запорізької області від 01 серпня 2014 року скасовано й ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати рішення суду апеляційної інстанцій й залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що 29 липня 2005 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір у вигляді кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі 10 000 грн зі сплатою процентів за користування кредитним лімітом в розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідно до п. 9.12 Умов та Правил надання банківських послуг, договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на такий же термін.

Також встановлено, що по закінченню строку дії картки, картка з новим строком дії не видавалася.

02 квітня 2009 року ОСОБА_6 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 07 квітня 2009 року серії 1-ЖС № 139716.

Спадкоємцями після ОСОБА_6 є його дружина ОСОБА_4 та сестра ОСОБА_5

Станом на дату смерті позичальника заборгованість за вищевказаним кредитним договором становила 10 479 грн 72 коп., з якої: 9 978 грн 79 коп. - заборгованість за кредитом, 500 грн 93 коп. - заборгованість за процентами.

24 лютого 2014 року банком було направлено ОСОБА_4 лист-претензію із вимогою сплатити заборгованість, яка в добровільному порядку не сплачена.

Відповідно до ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.

Разом з тим, положення зазначеної норми застосовуються у випадку дотримання кредитором норм ст. 1281 ЦК України щодо строків пред'явлення ним вимог до спадкоємців.

За змістом ч. ч. 2, 3 ст. 1281 ЦК України кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.

Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги.

Недотримання вказаних строків, які є присічними (преклюзивними), позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців.

Отже, встановлені ст. 1281 ЦК України строки - це строки у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє суб'єктивне право.

Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 08 квітня 2015 року в справі № 6-33цс15.

Відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції, з дотриманням вимог ст. ст. 212, 303, 316 ЦПК України, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин і вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, обґрунтовано виходив із того, що позивачем пропущено передбачений ч. 2 ст. 1281 ЦК України строк для звернення до суду з позовом до спадкоємців, оскільки з матеріалів спадкової справи вбачається, що 03 листопада 2009 року банк було повідомлено про смерть позичальника, проте кредитор пред'явив вимоги до спадкоємця лише 24 лютого 2014 року, а до суду з даним позовом звернувся 30 квітня 2014 року.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що при розгляді справи судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору, отже колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.