На обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 16 серпня 2012 року обіймав посаду директора КП "Дніпрорудненський міський ринок" Дніпрорудненської міської ради Василівського району Запорізької області на умовах контракту, укладеного з Дніпрорудненською міською радою, який неодноразово продовжувався за погодженням сторін.

06 серпня 2015 у зв'язку з оголошенням часткової мобілізації його призвано на військову службу із подальшим зарахуванням до списків особового складу Василівсько-Михайлівського ОРВК. Того ж дня розпорядженням № 19 виконавчого комітету Дніпрорудненської міської ради Василівського району Запорізької області його увільнено від роботи на військову службу із збереженням займаної посади і середнього заробітку за рахунок коштів державного бюджету, а 15 жовтня 2015 року - розпорядженням № 34 звільнено з роботи за п. 2 ст. 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку контракту.

Позивач вважає, що строк дії контракту повинен був бути продовжений на період проходження ним військової служби, оскільки за положеннями ч. 3 ст. 119 КЗпП України, ст. 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за громадянами України, які проходять військову службу за призивом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігається місце роботи (посада) середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності.

Посилаючись на вказані обставини, просив суд поновити йому строк, встановлений для звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору; визнати незаконним його звільнення з посади директора КП "Дніпрорудненський міський ринок" та поновити його з 16 жовтня 2015 року на вищевказаній посаді на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації; зобов'язати Дніпрорудненську міську раду Василівського району Запорізької області внести до його трудової книжки відомості про скасування запису про звільнення його з посади директора КП "Дніпрорудненський міський ринок" за п. 2 ст. 36 КЗпП України та внести запис про його поновлення на посаді директора КП "Дніпрорудненський міський ринок"; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 17 859,31 грн за період з 16 жовтня 2015 року по 31 січня 2016 року; рішення в частині поновлення на роботі та стягнення на його користь заробітної плати у межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 29 лютого 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 05 травня 2016 року рішення Василівського районного суду Запорізької області від 29 лютого 2016 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_5 строк, встановлений для звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору.

Визнано незаконним звільнення ОСОБА_5 з посади директора КП "Дніпрорудненський міський ринок" та поновлено його з 16 жовтня 2015 року на вищевказаній посаді на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації. Зобов'язано Дніпрорудненську міську раду Василівського району Запорізької області внести до трудової книжки ОСОБА_5 відомості про скасування запису про звільнення його з посади директора КП "Дніпрорудненський міський ринок" за п. 2 ст. 36 КЗпП України та запис про його поновлення на посаді директора КП "Дніпрорудненський міський ринок".

Позовні вимоги ОСОБА_5 до Дніпрорудненської міської ради Василівського району Запорізької області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишено без задоволення як такі, що заявлені до неналежного відповідача.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У поданій касаційній скарзі Дніпрорудненська міська рада Василівського району Запорізької області просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку із цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що міська рада обґрунтовано звільнила відповідача із займаної посади під час проходження ним військової служби, оскільки строк дії контракту скінчився.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідач зобов'язаний був вжити передбачені законом заходи до збереження робочого місця працівника, призваного під час мобілізації на військову службу, продовживши дію контракту на новий строк.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги судом апеляційної інстанції не дотримано.

Судами установлено, що ОСОБА_5 з 16 серпня 2012 року розпорядженням міського голови Дніпрорудненської міської ради № 20 призначений на посаду директора КП "Дніпрорудненський міський ринок" за контрактом, який тричі продовжувався: 16 жовтня 2012 року, 16 жовтня 2013 року, 16 жовтня 2014 року (а. с. 14-17).

За контрактом від 16 жовтня 2014 року строк його дії визначено до 15 жовтня 2015 року. Пунктами 5.2, 5.6 контракту передбачено, що він припиняється у випадку перебігу строку його дії. До закінчення строку дії він може бути за згодою сторін продовжений або переукладений на новий строк.

06 серпня 2015 року у зв'язку з оголошенням часткової мобілізації ОСОБА_5 призвано на військову службу із подальшим зарахуванням до списків особового складу Василівсько-Михайлівського ОРВК (а. с. 33).

Розпорядженням виконавчого комітету Дніпрорудненської міської ради Василівського району Запорізької області від 06 серпня 2015 року № 19 ОСОБА_5 увільнено від роботи на військову службу із збереженням займаної посади і середнього заробітку за рахунок коштів державного бюджету (а. с. 5), а 15 жовтня 2015 року - розпорядженням № 34 звільнено з роботи за п. 2 ст. 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку контракту.

За змістом ч. 3 ст. 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Згідно із ч. 2 ст. 23 КЗпП України строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Відповідно до п. 10 ст. 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до повноважень міського голови віднесено призначення на посади та звільнення з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, крім керівників дошкільних, загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів.

За ст. 39-1 КЗпП, Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170 (170-94-п) (зі змінами), трудові відносини з керівником комунального підприємства не можуть бути встановлені на невизначений строк, виходячи з характеру роботи та порядку, визначеного законодавством, про прийняття на посаду.

Статтею 119 КЗпП України передбачено, що на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватися у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) .

За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом, але не більше ніж на строк укладеного контракту, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) . Законом України від 20 травня 2014 року № 1275 -VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації" (1275-18) внесені зміни до чинних законодавчих актів України, у тому числі КЗпП України (322-08) , КУпАП (80731-10) , ПК України (2755-17) , Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) , Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) , Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (3543-12) , Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (2232-12) , Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (2464-17) тощо.

Крім того, пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації" (1275-18) поширено дію частин 2 і 3 ст. 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", частини 3 ст. 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та ч. 3 ст. 119 КЗпП України (в редакції цього Закону) на громадян України, які починаючи з 18 березня 2014 року були призвані на військову службу на підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303 "Про часткову мобілізацію" (303/2014) , затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про часткову мобілізацію".

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції виходив з того, що у зв'язку із призивом на військову службу під час мобілізації ОСОБА_5 з поважних причин був позбавлений реальної можливості узгодити з відповідачем питання щодо продовження контракту на новий строк, як це передбачено п. 24 Положення від 19 березня 1994 року № 170 (170-94-п) "Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору" і п. 5.6 контракту.

За ОСОБА_5 як за особою, яка була призвана під час мобілізації на військову службу, відповідно до ст. 119 КЗпП України та ст. 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" зберігається його робоче місце як до закінчення строку дії контракту, так і на новий його строк - на особливий період або до дня фактичної демобілізації. Відповідач зобов'язаний був вжити передбачені законом заходи до збереження робочого місця працівника, призваного під час мобілізації на військову службу, продовживши дію контракту на новий строк.

Однак суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів сторін, не з'ясував дійсні обставини справи, а тому ухвалив неправильне рішення.

Вирішуючи спір по суті, на порушення приписів ст. ст. 212- 214, 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції не з'ясував, чи бажав позивач укласти новий контракт з відповідачем, чи звертався він з відповідною заявою, коли отримав трудову книжку та дізнався про наказ про його звільнення.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Але судом апеляційної інстанції не перевірено, чи виконані відповідачем вищезазначені норми права.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Відповідно до п. 2.5 Інструкції "Про порядок ведення трудових книжок працівників", затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29 липня 1993 року № 58 (z0110-93) , з кожним записом, що заноситься до трудової книжки на підставі наказу (розпорядження) про призначення на роботу, переведення і звільнення власник або уповноважений ним орган зобов'язаний ознайомити працівника під розписку в особистій картці.

За таких обставин, коли фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.