розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" на рішення апеляційного суду Київської області від 13 липня 2016 року та касаційною скаргою ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_5, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 лютого 2016 року та рішення апеляційного суду Київської області від 13 липня 2016 року,

У серпні 2014 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" звернулось до суду з указаним позовом, у якому з урахуванням уточнень просило стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на свою користь суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 171 148,51 дол. США, що еквівалентно 3 740 475 грн 67 коп. та 6 693 520 грн 22 коп пені, що разом складає 10 433 995 грн 89 коп., а також судові витрати у розмірі 3 654 грн.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 23 червня 2008 року між ОСОБА_3 та позивачем був укладений кредитний договір, який складається із двох частин, які нероздільно пов'язані між собою, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 150 дол. США зі сплатою плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого відсотка у розмірі 5,49% річних та FIDR (процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору). Кредитні кошти були надані банком шляхом їх перерахування на поточний рахунок позичальника, який в свою чергу зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути банку вказані кредитні кошти в строк до 23 червня 2023 року, а також сплатити відповідну плату за користування кредитними коштами і виконати інші зобов'язання визначені кредитним договором. Крім того, з метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором від 23 червня 2008 року між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов'язався відповідати в повному обсязі по борговим зобов'язанням ОСОБА_3, що виникають з умов кредитного договору. У зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору позивач звернувся до суду з позовом про дострокове стягнення кредитної заборгованості з відповідачів у солідарному порядку в розмірі 171 148,51 дол. США, що еквівалентно 3 740 475 грн 67 коп. та 6 693 520 грн 22 коп пені, що разом складає 10 433 995 грн 89 коп., а також судові витрати у розмірі 3 654 грн. Право вимоги до ТОВ "ОТП Факторинг Україна" перейшло від ПАТ "ОТП Банк" на підставі договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 20 липня 2011 року.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 лютого 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 171 148,51 дол. США, що еквівалентно 3 740 475 грн 67 коп., яка складається із заборгованості за кредитом - 148 576,02 дол. США та заборгованості по відсоткам - 22 572,49 дол. США, а також стягнуто пеню в розмірі 3 740 475 грн 67 коп, а всього 7 480 951 грн 34 коп.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 13 липня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 148 576,02 дол. США, що еквівалентно 1 942 378 грн 88 коп. та пеню в розмірі 1 942 378 грн 88 коп. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про судовий збір.

У касаційній скарзі ТОВ "ОТП Факторинг Україна" просить скасувати рішення апеляційного суду в частині відмови в позові, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та в цій частині залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення в частині задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в позові в повному обсязі.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-МІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, виходив із того, що ОСОБА_3 порушив умови взятого на себе зобов'язання щодо своєчасного погашення суми кредиту та відсотків за його користування в порядку і на умовах зазначених в кредитному договорі, і станом на 22 вересня 2015 року має заборгованість перед банком в сумі 171 148,51 дол. США, яка складається із залишку заборгованості по кредиту в сумі 148 576,02 дол. США, заборгованості із відсотків за користування кредитом в сумі 22 572,49 дол. США та пені в сумі 13 652 736 грн 18 коп. З урахуванням вимог ч. 3 ст. 551 ЦК України суд зменшив розмір пені до 3 740 475 грн 67 коп., оскільки він значно перевищує розмір завданих позивачу збитків.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, виходив із того, що у зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору у ОСОБА_3 утворилася заборгованість, яку він має сплатити солідарно з поручителем в межах строку позовної давності в розмірі 148 576,02 дол. США, що еквівалентно 1 942 378 грн 88 коп. та пеню в розмірі 1 942 378 грн 88 коп.

Проте повністю з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна з огляду а наступне.

За статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплачені відсотки.

Судом установлено, що 23 червня 2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ "ОТП Банк" було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику, а останній прийняв кредит в сумі 150 тис. дол.. США на споживчі цілі, зі сплатою плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого відсотка у розмірі 5,49% річних та FIDR (процентна ставка по строковим депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту), що розміщені в банку до 23 червня 2023 року.

Для забезпечення повернення наданих коштів, між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_4 було укладено договір поруки від 23 червня 2008 року.

За договором купівлі-продажу кредитного портфелю від 20 липня 2011 року до ТОВ "ОТП Факторинг Україна" перейшло право вимоги по вищевказаному кредитному договору та договору поруки від 23 червня 2008 року.

Судом установлено, що ОСОБА_3 порушив умови взятого на себе зобов'язання щодо погашення кредитної заборгованості частинами, а саме, щомісячними платежами згідно графіку платежів.

Так, відповідно до додаткового договору № 4 до кредитного договору від 23 червня 2008 року, укладеного між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_3 25 січня 2010 року, та додатку № 1 до додаткового договору ОСОБА_3 взяв на себе зобов'язання погашати банку щомісячний платіж в розмірі 2 190,71 дол. США 25-27 числа кожного місяця до 23 червня 2023 року.

Із розрахунку заборгованості вбачається, що останні платежі на погашення кредиту позичальником здійснені: 19 листопада 2008 року в сумі 278,18 дол. США на погашення кредиту і 25 червня 2010 року в сумі 881 дол. США на погашення відсотків за користування кредитом.

ОСОБА_3 подав заяву про застосування наслідків спливу позовної давності (т. 1 а.с. 86).

У правовій позиції Верховного суду України у справі № 6-140цс14 від 19 листопада 2014 року зазначено, що відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.

Позовна давність у такому випадку обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання основного зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - стаття 1048 ЦК України), що підлягає сплаті.

Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

Відповідно до вимог ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду та починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

З урахуванням вказаної правової позиції та встановлених обставин по справі початком перебігу строку позовної давності є несплата чергового щомісячного платежу позичальником на погашення заборгованості, а саме 25 липня 2010 року.

Оскільки із позовом до суду ТОВ "ОТП Факторинг Україна" звернулося 18 серпня 2014 року, то правильними є висновки суду про те, що до позовних вимог про стягнення заборгованості по тілу кредиту і відсотків за користування ним за період з 25 липня 2010 року по 18 серпня 2011 року позивачем пропущено трирічний строк позовної давності, та стягнув суму боргу за період з 18 серпня 2011 року до 18 серпня 2014 року у солідарному порядку з боржника та поручителя.

Також є правильними висновки судів про те, що договір поруки від 23 червня 2008 року, укладений між ОСОБА_4 та банком 23 червня 2008 року не припинив свою дію з огляду на наступне.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України).

Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні ст. 251, ч. 4 ст. 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

При цьому, під виконанням сторонами зобов'язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором.

Отже, "основне зобов'язання" - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов'язки сторін кредитного договору.

Як установлено судом, боржник за спірним кредитним договором первинно взяв на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 21 березня 2023 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання спливає у відповідне число останнього місяця строку (ч. 3 ст. 254 ЦК України).

У зв'язку з порушенням боржником графіка погашення платежів та виникненням заборгованості за кредитним договором кредитор використав передбачене ч. 2 ст. 1050 ЦК України право на односторонню зміну умов кредитного договору та дострокове повернення всієї суми кредиту та пов'язаних із ним платежів.

Таким чином, у разі зміни кредитором на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України строку виконання основного зобов'язання передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячний строк підлягає обрахуванню з цієї дати.

З матеріалів справи вбачається, що вимога про дострокове стягнення боргу за кредитним договором була направлена поручителю 30 травня 2014 року, а з позовом ПАТ "ОТП Факторинг Україна" звернулося у серпні 2014 року, тобто до спливу шестимісячного строку від настання строку виконання основного зобов'язання у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Разом із тим, звертаючись до суду із позовом банк просив стягнути заборгованість за кредитним договором станом на 22 вересня 2015 року.

При цьому у порушення положень статей 212 - 214 ЦПК України судом не наведено мотивів, чому стягується заборгованість саме за період з 18 серпня 2011 року до 18 серпня 2014 року, в судовому рішенні не наведено розрахунок стягнутої суми, не наведено оцінки доказів, якими підтверджується саме така сума заборгованості.

Отже, судом апеляційної інстанції не проведено розрахунок заборгованості, не визначено період, за який повинна бути стягнута вказана заборгованість, у зв'язку з чим висновок суду про стягнення суму боргу у зазначеному розмірі й за період з 18 серпня 2011 року до 18 серпня 2014 року не ґрунтується на належних доказах у справі і не відповідає межам пред'явленого позивачем позову.

Задовольняючи частково позовні вимоги кредитора про стягнення кредитного боргу, апеляційний суд визначив розмір боргу - 148 576,02 дол. США, що еквівалентно 1 942 378 грн 88 коп., та крім того, стягнув за порушення умов кредитного договору пеню в розмірі 1 942 378 грн 88 коп.

Разом із тим, ч. 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Отже, ч. 3 ст. 551 ЦК України, з урахуванням положень ст. 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав, дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі № 6-100цс14.

З огляду на вказане колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України вищевказаного не врахував, розмір наявної заборгованості не перевірив, як і період за який вона повинна бути стягнута, з врахуванням пред'явленого позову, не обговорив питання щодо розміру неустойки, та не врахував, що справедливість та розумність як загальні засади цивільного процесу повинні поширюватися як на божника так і на кредитора.