головуючого Демяносова М.В., суддів: Іваненко Ю.Г., Леванчука А.О., Маляренка А.В., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, третя особа - ОСОБА_16, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження власністю шляхом виселення, за касаційною скаргою ОСОБА_16, поданою представником ОСОБА_17, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 04 липня 2016 року,

У серпні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, третя особа - ОСОБА_16, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження власністю шляхом виселення.

Посилався на те, що 14 березня 2013 року між ним та ОСОБА_18 було укладено договір позики.

На забезпечення виконання зобов'язань за договором позики між позивачем та ОСОБА_16 14 березня 2013 року було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буряк О.А. та зареєстрований у реєстрі за № 244.

Відповідно до вказаного договору іпотеки ОСОБА_16 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме земельну ділянку та житловий будинок, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1

На момент укладення договору іпотеки в будинку були зареєстровані відповідачі у справі, що підтверджується довідкою ф. 3, виданою виконавчим комітетом Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 11 березня 2013 року за № 29.

На даний час відповідачі продовжують проживати в спірному будинку.

Внаслідок невиконання позичальником ОСОБА_18 своїх зобов'язань за договором позики у позивача в порядку, передбаченому договором іпотеки, виникло право звернути стягнення на предмет іпотеки. Це право було реалізовано шляхом передачі позивачу права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання відповідно до п. 9.3.1 договору іпотеки.

Позивач вказував, що, реалізувавши дане право, 09 липня 2015 року ним було отримано у власність земельну ділянку та житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на житловий будинок від 09 липня 2015 року за № НОМЕР_2 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на земельну ділянку від 09 липня 2015 року за № НОМЕР_1.

Про зміну власника відповідачів було повідомлено та запропоновано добровільно звільнити житловий будинок та земельну ділянку.

Відповідачі добровільно виселитися з житлового будинку не бажають, до будинку позивача не впускають, створюють перешкоди у користуванні його майном, що порушує його право власності.

Посилаючись на вищевикладені обставини та положення закону, позивач просив суд усунути перешкоди у здійсненні його права користування та розпорядження земельною ділянкою та житловим будинком, що знаходяться за адресою: с. Ходосівка, вул. Садова, 50, шляхом виселення відповідачів, а також усіх осіб, які можуть з ними знаходитися на час виселення, із займаного приміщення в примусовому порядку.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 04 липня 2016 року, позовні вимоги задоволено частково.

Усунуто перешкоди ОСОБА_6 у здійсненні його права користування та розпорядження земельною ділянкою та житловим будинком, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом виселення ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, з вказаних будинку та земельної ділянки.

У касаційній скарзі ОСОБА_16, поданою представником ОСОБА_17, просить скасувати судові рішення у справі і ухвалити рішення, яким у задоволені позову відмовити, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судом норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають зазначеним нормам процесуального права.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічне положення міститься й у ч. 1 ст. 3 ЦПК України.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

А змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на садах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Судами встановлено, що 14 березня 2013 року між позивачем та ОСОБА_18 було укладено договір позики на суму 2 300 400 грн.

На забезпечення виконання позичальником зобов'язань за договором позики між позивачем та ОСОБА_16 14 березня 2013 року було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буряк О.А. та зареєстрований у реєстрі за № 244.

Відповідно до вказаного договору іпотеки ОСОБА_16 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: земельну ділянку та житловий будинок, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

На момент укладення договору іпотеки та на час звернення з даним позовом до суду в будинку, власником якого була іпотекодавець ОСОБА_16, були зареєстровані відповідачі у справі. Згідно з п. п. 4.7, 4.8 договору сторони обумовили, що на момент підписання цього договору не існує подій, що створюють загрозу належному виконанню цього договору; права на предмет іпотеки третім особам не передавалися.

У разі порушення боржником хоча б одного з положень договору позики сторони також визначили порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (п. п.79.3.2).

У зв'язку з невиконанням ОСОБА_18 зобов'язань за договором позики у позивача виникло право на звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому договором іпотеки.

Згідно з умовами договору іпотеки (п. п. 9.3, 9.3.1) позивачу передано право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання; згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 09 липня 2015 року за позивачем зареєстровано право власності на земельну ділянку та житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

17 серпня 2015 року ОСОБА_6 направив відповідачам лист-вимогу про добровільне звільнення будинку та земельної ділянки у зв'язку із зміною власника.

Відповідачі добровільно виселитися з житлового будинку не бажають, до будинку позивача не впускають, створюють перешкоди у користуванні його майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Порядок виселення із займаного житлового приміщення передбачений у ст. 109 ЖК УРСР.

За змістом ч. 2 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" та ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15.

Суди попередніх інстанцій не врахували наведеної правової позиції Верховного Суду України, помилково не застосували до спірних правовідносин ст. 40 Закону України "Про іпотеку", ст. 109 ЖК України та не встановили чи придбано за рахунок кредитних коштів спірне житло.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України установлено, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій всупереч вимогам ст. ст. 212, 214, 303 ЦПК України (1618-15) порушили норми процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, тому колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвалені у справі судові рішення - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_16, подану представником ОСОБА_17, задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 04 липня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.