розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, служба у справах дітей Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, про примусове виселення з житлового приміщення, за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду м. Києва від 26 травня 2015 року,

У липні 2014 року публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - ПАТ "Універсал Банк") звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що у березні 2008 року між банком та ОСОБА_5 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 129 800 доларів США для купівлі квартири, яка і була передана в іпотеку. Рішенням суду звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 шляхом надання банку права продажу квартири від свого імені будь-якій особі покупцю. Відповідно до довідки за формою № 3 відповідачі зареєстровані у вказаній квартирі. Позивач звернувся до відповідачів з вимогою про добровільне звільнення житлового приміщення, проте така вимога залишена останніми без задоволення.

Враховуючи викладене, ПАТ "Універсал Банк" просило виселити ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з квартири № 106, яка є предметом іпотеки та знаходиться по АДРЕСА_1 зі зняттям їх з реєстраційного обліку за вказаною адресою у Оболонському районному відділі державної міграційної служби України у м. Києві.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 13 лютого 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 26 травня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Виселено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з квартири № 106, що є предметом іпотеки та знаходитьсяпо АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши матеріали справи, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає частково задоволенню з наступних підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вказана вище квартира була придбана за рахунок кредиту та передана в іпотеку. Рішенням суду звернуто стягнення на предмет іпотеки, проте відповідачі у добровільному порядку відмовляються звільнити спірну квартиру, тому підлягають виселенню.

Проте з таким висновком апеляційного суду повністю погодитись не можна.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України, має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити рішення по суті позовних вимог.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду повністю не відповідає.

Судом встановлено, що 27 березня 2008 року між відкритим акціонерним товариством "Універсал Банк" (далі - ВАТ "Універсал Банк"), правонаступником якого є ПАТ "Універсал Банк", та ОСОБА_5 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 129 800 доларів США, зі сплатою 12,45 % річних, для придбання квартири АДРЕСА_1

У порядку забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ВАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_5 був укладений договір іпотеки, відповідно до якого в іпотеку банку передана вказана вище квартира.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 05 листопада 2010 року стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 132 775,22 доларів США та звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_5 на праві власності, шляхом надання позивачу права продажу квартири від свого імені будь-якій особі-покупцеві за ціною, визначеною відповідно до ст. 38 Закону України "Про іпотеку" з подальшим направленням коштів, отриманих від реалізації, для погашення заборгованості перед ПАТ "Універсал Банк". У задоволенні позовних вимог про виселення відповідачів з вказаної квартири судом було відмовлено, оскільки банк не звертався до відповідачів з вимогою про звільнення квартири.

Рішення суду набуло законної сили 16 листопада 2010 року.

Позивач звернувся до Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві (далі - ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві) з заявою про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_5 та ОСОБА_3 у солідарному порядку кредитної заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки.

У рамках указаного виконавчого провадження було накладено арешт та описано предмет іпотеки, з'ясовано, що у квартирі зареєстрована неповнолітня особа, за даними Державного реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_4 іншого житла не має.

Державний виконавець звернувся до Оболонської районної державної адміністрації з листом про надання дозволу на реалізацію майна у порядку примусового виконання рішення суду, оскільки у квартирі право користування має малолітня ОСОБА_4. Комісією з питань захисту прав дитини Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації відмовлено у наданні дозволу на відчуження квартири.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 17 листопада 2014 року відмовлено у задоволенні заяви державного виконавця про встановлення способу та порядку виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 листопада 2010 року.

Постановою державного виконавця ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві від 28 листопада 2014 року виконавчий лист, виданий 21 грудня 2010 року Оболонським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_5 та ОСОБА_3 заборгованості у солідарному порядку та звернення стягнення на предмет іпотеки, повернуто стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку з тим, що наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до ст. 39 Закону України "Про іпотеку".

Так, за змістом частин 1, 2 ст. 39 цього Закону в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною 1 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Зі змісту зазначених норм убачається, що вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, і не застосовується в порядку звернення стягнення за рішенням суду. Задоволення позову про виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем ч. 2 ст. 40 Закону "Про іпотеку". Відповідно до ч. 2 ст. 39 цього Закону таке рішення може бути прийняте судом (за заявою іпотекодержателя) одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є ст. 109 ЖК УРСР, у ч. 1 якої передбачені підстави виселення.

За змістом ч. 3 ст. 109 цього Кодексу громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту банку, повернення якого забезпечено іпотекою відповідного житлового приміщення.

Таким чином, за змістом статей 39, 40 Закону України "Про іпотеку" та ст. 109 ЖК УРСР особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (ч. 2 ст. 109 ЖК Української РСР). У такому випадку виселення здійснюється відповідно до ч. 4 ст. 109 та ст. 132-2 ЖК УРСР.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року № 6-2947цс15, який має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Отже, ураховуючи встановлені фактичні обставини, зокрема придбання квартири за рахунок кредитних коштів та передання її в іпотеку, а також з огляду на те, що вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки як позасудове врегулювання на підставі договору, апеляційний суд дійшов вірного висновку про наявність передбачених законом підстав для виселення мешканців із зазначеного житла без надання їм іншого постійного жилого.

Разом з тим, судами встановлено, що на час здійснення виконавчих дій набрав чинності Закон України від 03 червня 2014 року "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) (далі - Закон України "Про мораторій").

Апеляційний суд вищевикладеного не врахував, не звернув уваги, що відповідно до п. 1 Закону України "Про мораторій" (1304-18) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст. 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами-резидентами України в іноземній валюті.

Отже, враховуючи вищезазначену правову позицію Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року № 6-2947цс15, що 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України "Про мораторій" (1304-18) та його дія поширюється й на правовідносини в частині виселення, апеляційний суд не звернув уваги, що виселення є наслідком ухвалення рішення про примусове стягннення (без згоди власника) нерухомого житлового майна, отже рішення суду в частині виселення також не підлягає виконанню протягом дії Закону України "Про мораторій" (1304-18) .

Таким чином, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, суд апеляційної інстанції у порушення вимог статей 213, 214, 303, 304 ЦПК України на вищенаведені положення закону та обставини справи уваги не звернув, не дослідив усіх доказів, які містяться у матеріалах справи, не перевірив висновків місцевого суду про те, що на спірні правовідносини поширюється дія Закону України "Про мораторій" (1304-18) та дійшов передчасного висновку, про виселення відповідачів без вирішення питання про залишення без виконання рішення суду в цій частині.

За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню за направленням справи на новий розгляд до апеляційного суду.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ