Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Веденяпіна О.А., Голубєвої Г.К., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Личаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.03.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2016 у справі № 813/6144/15 за позовом Відкритого акціонерного товариства "Прикарпатпромарматура" до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління ДФС України у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14.03.2016 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2016, позов Відкритого акціонерного товариства "Прикарпатпромарматура" задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області від 23.12.2014 № 0001162201, № 0001152201, № 0025071702

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для відхилення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку ВАТ "Прикарпатпромарматура" (код ЄДРПОУ 00218319) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 по 30.09.2014, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 по 30.089.2014, про що 05.12.2015 складено акт № 509/22-01/00218319.

Згідно акта перевірки, відповідачем встановлено порушення позивачем:

- п. 44.1, п. 138.2 ст. 138, п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України в результаті чого завищено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у сумі 930 грн.;

- пп. 48.5.1 п. 48.5, п. 48.7 ст. 48, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.3, п. 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено ПДВ всього на 82180 грн.;

- пп. 168.1.5, п. 168.1 ст. 168 Податкового Кодексу України у результаті чого несвоєчасно перераховано податок на доходи фізичних осіб за період, що перевірявся, на загальну суму 84560,40 грн.

Вказані в акті порушення ґрунтуються на висновках податкового органу про непідтвердження позивачем факту здійснення господарських операцій з ТОВ "Промбуд 2007", ТОВ "Укрметалтрейдінг", ТОВ "Ека Строй Компані", ТОВ "Статус 2008", а також внаслідок безпідставного віднесення до вартості основних засобів суми капіталізації на основний засіб (корпус 01), оскільки такий виведений з експлуатації на реконструкцію та несвоєчасного перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб, нарахованого за період з 01.10.2011 по 30.09.2014 на загальну суму 84560,40 грн.

За результатами перевірки та на підставі складеного акта, відповідачем 23.12.2014 винесено податкові повідомлення-рішення:

- № 0001162201 про збільшення позивачу грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 102825 грн. (основний платіж - 82180 грн., штрафна (фінансова) санкція - 20545 грн.);

- № 0001152201 про збільшення позивачу грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 1129 грн. (основний платіж - 903 грн., штрафна (фінансова) санкція - 226 грн.);

- № 0025071702 про збільшення позивачу грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб в сумі 10054 грн. (основний платіж - 0 грн., штрафна (фінансова) санкція - 10054 грн.).

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованим винесення спірних податкових повідомлень-рішень контролюючим органом, оскільки реальність господарських операцій, проведених позивачем з контрагентами, підтверджується первинними документами. Приймаючи судове рішення щодо здійсненого податковим органом донарахування за платежем податок на доходи фізичних осіб, суди першої інстанції виходили з того, що 04.05.2012 введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, а 05.02.2014 ВАТ "Прикарпатпромарматура" визнано банкрутом, відтак у позивача не може виникати жодних додаткових зобов'язань, а отже, винесення оскарженого податкового повідомлення-рішення № 0025071702 є протиправним.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ "Статус 2008" при виконанні договору підряду від 25.11.2011 № 11, предметом якого є виконання ремонтно-будівельних робіт по ремонту та встановленню підлоги корпусу 01; з ТОВ "Промбуд 2007" при виконанні договорів підряду від 28.03.2012 № 5 та від 30.03.2012 № 6, предметом яких є виконання ремонтно-будівельних робіт по встановленню підлоги корпусу 01 поетапно та підлоги 2 поверху корпусу 01; з ТОВ "Укрметалтрейдінг" при виконанні договору підряду від 25.09.2013 № 18, предметом якого є виконання заміни асфальтного покриття внутрішніх асфальтних доріг ВАТ "Прикарпатпромарматура" поетапно; з ТОВ "Ека Строй Компані" при виконанні договору підряду від 12.02.2014 № 24, предметом якого є виконання заміни асфальтного покриття майданчика № 2 ВАТ "Прикарпатпромарматура", підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: актом виконаних будівельних робіт, актами виконаних робіт, актом приймання-передачі виконаних робіт, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт, локальними кошторисами на будівельні роботи, підсумковими відомостями ресурсів, розрахунками загальновиробничих витрат до локальних кошторисів, пояснювальними записками, договірними цінами на будівництво, звітами про витрати основних матеріалів.

При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Відповідно до приписів підпункту "а" пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та складу витрат, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту та складу витрат, а також реальне виконання сторонами, укладених правочинів.

Поруч з цим, в обґрунтування прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються лише на актах перевірок спірних контрагентів, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

З огляду на встановлені судами обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є висновок, що у разі порушення контрагентами платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цих осіб, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит та склад витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочину і досягнення позивачем законної мети їх здійснення для провадження господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку, відтак суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та складу витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами, а також про фактичне їх використання у власній господарській діяльності.

Також судами попередніх інстанцій було встановлено та підтверджується матеріалами справи, що в додатку АМ до податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2013 рік, таблиця 1, міститься інформація про нараховану амортизацію за звітний період, зокрема, сума нарахованої амортизації за 2013 рік складає 274076 грн., сума ліміту витрат на поліпшення основних засобів складає 2659349 грн. (10 % від балансової вартості основних засобів), балансова вартість основних засобів на початок звітного року складає 26593489 грн.

Відповідно до зведеної відомості нарахування амортизації основних засобів за 2013 рік, загальна сума нарахованої амортизації по усіх основних засобах становить 301302,06 грн. при цьому сума 27226,32 грн. - сума нарахованої амортизації по рах. 103 за будівлю бомбосховища, котра не використовується підприємством з огляду на військове призначення будівлі.

Сума, яка підлягала включенню, як одна із складових ряд. 05.1. Декларації становить 274076 грн. (301302,06 грн. (загальна сума амортизації) - 27226,32 грн. (амортизація по бомбосховищу) та відповідає сумі вказаній у додатку АМ до Декларації з податку на прибуток підприємства.

Крім того, згідно розшифровок відомостей наявних основних засобів по 3 групі (рах. 103), помісячно, амортизація на будівлю корпусу 01 інвентарний номер 10001, за жоден з місяців 2013 року не нараховувалась.

Корпус 01 станом на 2013 рік був виведений з експлуатації на ремонт, а амортизація на вказаний основний засіб за цей період не нараховувалась.

Враховуючи викладене суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що суми амортизації не включалися у витрати, про завищення яких стверджує відповідач.

Також податковим повідомленням-рішенням № 0025071702 збільшено позивачу грошове зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб за несвоєчасне перерахування податку на доходи фізичних осіб за період, що перевірявся, на загальну суму 84560,40 грн.

Судами попередніх інстанцій було встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.05.2012 у справі № 5015/1763/12 порушено провадження у справі про банкрутство ВАТ "Прикарпатпромарматура" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, що передбачає зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до порушення справи про банкрутство; Протягом дії мораторію забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства України; не нараховується неустойка (штраф, пеня), інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Постановою Господарського суду Львівської області від 05.02.2014 у справі № 5015/1763/12 ВАТ "Прикарпатпромарматура" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Відповідно до частини 4 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в редакції що діяла на дату порушення провадження у справі про банкрутство, мораторій на задоволення вимого кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів серед іншого не нараховується неустойка, штраф, пеня, не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загально обов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Відповідно до частини 1 статті 38 названого Закону з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури: строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав; у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до пункту 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

1. Касаційну скаргу Личаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області відхилити.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.03.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2016 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.