ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"14" лютого 2017 р. К/800/7744/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Борисенко І.В. суддів Бухтіярової І.О. Голубєвої Г.К., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів у Одеській області на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2013 у справі № 1570/1695/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікол" до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області ДПС про скасування податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікол" звернулося до суду з позовом, в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області від 24.02.2012 за № 0002182301.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12.06.2012 у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2013 постанову суду першої інстанції скасовано та задоволено адміністративний позов - скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області ДПС від 24.02.2012 № 0002182301 щодо визначення Товариству з обмеженою відповідальністю "Вікол" грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 27837 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 561,25 грн.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів у Одеській області
подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
На підставі розпорядження керівника апарату від 12.10.2016 № 978 та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.10.2016 справа № 1570/1695/2012 була перерозподілена на суддю Борисенко І.В.
З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у відповідності до п.2 ч.1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.
Державна податкова інспекція у Комінтернівському районі Одеської області провела документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікол" з питань правомірності нарахування податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю "Реконструкція" за березень 2011 року, з Приватним підприємством "Алмаст Сервіс Профі" за листопад 2010 року, січень, лютий 2011 року та з Товариством з обмеженою відповідальністю "УММК" за лютий 2011 року.
На підставі акта перевірки Державна податкова інспекція у Комінтернівському районі Одеської області склала податкове повідомлення-рішення від 24.02.2012 № 0002182301 про визначення Товариству з обмеженою відповідальністю "Вікол" грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 27837,00 грн. за основним платежем та в сумі 561,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Згідно з актом перевірки позивач порушив вимоги пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", ст. 188, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, що полягали у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту податку на додану вартість за операціями з придбання підрядних робіт у Товариства з обмеженою відповідальністю "Реконструкція" у березні 2011 року, у Приватного підприємства "Алмаст Сервіс Профі" у листопаді 2010 року, січні, лютому 2011 року та у Товариства з обмеженою відповідальністю "УММК" у лютому 2011 року, які реально не здійснювались.
Позивач виступав генеральним підрядником з виконання підрядних робіт на замовлення Публічного акціонерного товариства "Райфайзен Банк Аваль" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Укркава" за договорами підряду від 22.11.2010 № 10/6-2/378, від 22.02.2011 № 10/6-2/18, від 22.02.2011 № 10/6-2/19, від 22.02.2011 № 10/6-2/18, від 25.02.2008 № 06-2008 та додаткових угод до договору від 25.02.2008 № 06-2008, від 10.02.2010 № 3, від 04.07.2010 № 4, від 25.03.2011 № 10/6-2/30. Позивач залучив Товариство з обмеженою відповідальністю "Реконструкція", Приватне підприємство "Алмаст Сервіс Профі" та Товариство з обмеженою відповідальністю "УММК" у якості підрядників для виконання робіт за вказаними договорами.
Обґрунтовуючи висновки про нереальність господарських операцій, податковий орган посилається на висновки, викладені в акті Державної податкової інспекції у Біляївському районі від 18.03.2011 № 476/23/34307512 "Про неможливість проведення документальної перевірки Приватного підприємства "Алмаст Сервіс Профі" з питань правомірності нарахування податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість за жовтень і листопад 2010 року, січень 2011 року", в акті "Про неможливість проведення документальної перевірки Приватного підприємства "Алмаст Сервіс Профі" з питань правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.02.2011 по 28.02.2011" та в акті від 15.04.2011 № 1317/23-513/34321060 "Про неможливість проведення перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "УММК" з питань правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за лютий 2011 року", про відсутність у цих підприємств основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, відсутність підприємств за місцезнаходженням та про нікчемність угод з їх контрагентами.
Також, податковий орган посилається на факт порушення кримінальної справи від 09.09.2011, в рамках якої був складений протокол допиту свідка ОСОБА_6 - директора Приватного підприємства "Алмаст Сервіс Профі" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Реконструкція", який повідомив, що ці підприємства зареєстровані без мети здійснення фінансово-господарської діяльності і до такої діяльності він непричетний та первинних документів не підписував. Також був складений висновок експертного економічного дослідження від 28.03.2011 № 10, яким не підтверджено причетність директора до складання первинних документів.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що встановлені податковим органом в акті перевірки обставини свідчать про нереальність господарських операцій, за якими позивачем сформовано податковий кредит з податку на додану вартість, а складені за такими операціями документи не є первинними документами, навіть за наявності всіх передбачених законодавством реквізитів. При цьому, суд першої інстанції зазначає, що укладені договори між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "УММК", Приватним підприємством "Алмаст Сервіс Профі" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Реконструкція", є нікчемними, оскільки порушують публічний порядок.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що порушення позивачем вимог закону при формуванні податкового кредиту обґрунтовано тільки посиланням на акти про неможливість проведення перевірок Товариства з обмеженою відповідальністю "УММК", Приватного підприємства "Алмаст Сервіс Профі" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Реконструкція", в яких викладено висновки про нікчемність правочинів, при цьому господарські операції з цими контрагентами податковий орган не дослідив. Обставини, викладені в постанові про порушення кримінальної справи і протоколі допиту свідка ОСОБА_6, не підтверджені відповідними судовими рішеннями в цій кримінальній справі.
Колегія суддів касаційної інстанції не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вважає їх передчасними та такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи, з огляду на таке.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Відповідно, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) випливає також з норм Податкового Кодексу України (2755-17) .
Порядок формування платником податку на додану вартість податкового кредиту за звітні періоди, що передували січню 2011 року, регулювався п.7.2, п.7.4, п.7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а починаючи з січня 2011 року - ст. 198 Податкового кодексу України.
Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Згідно п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що наявність законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту є обов'язковою, але не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості в первинних документах не відповідають дійсності, в тому числі, якщо господарські операції не мали реального характеру, були спрямовані на протиправне отримання податкових вигод з метою ухилення від оподаткування.
Водночас, висновки про нереальність господарських операцій з придбання платником податку послуг (робіт) мають підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не можуть ґрунтуватися на припущеннях.
У податковому обліку понесені витрати на придбання мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, а податковий кредит обов'язково має бути підтверджено ще й податковою накладною, виписаною платником податку на додану вартість.
Тому, суди повинні надавати належну оцінку усім таким доказам - кожному окремо та у їх сукупності.
З метою дослідження фактичного придбання товарів у межах господарської діяльності судам необхідно було належним чином дослідити первинні бухгалтерські документи, складені щодо спірних господарських операцій, надати їм оцінку, з'ясувати, чи розкривають первинні документи зміст операцій поставки робіт та оцінити такі докази окремо та у сукупності з іншими доказами у справі.
Судами попередніх інстанцій належно не досліджено питання щодо фактичного вчинення позивачем господарських операцій, не досліджено наявних в матеріалах справи первинних документів, не конкретизовано такі документи.
Колегія суддів суду касаційної інстанції також звертає увагу на те, що в силу вимог частин 1 та 2 ст. 228 Цивільного кодексу України нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
У відповідності до ч.3 ст. 228 Цивільного кодексу України (якою вказана стаття була доповнена згідно із Законом № 2756-VI (2756-17) від 02.12.2010) у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.
Таким чином, при розгляді спору щодо оскарження платником податкового повідомлення-рішення суду необхідно перевіряти доводи податкового органу щодо нікчемності правочинів, встановлювати, у чому конкретно виявилась завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета спірного правочину, хто з його учасників мав намір на досягнення цієї мети та якими належними та допустимими доказами податковий орган підтверджує факт недійсності спірного правочину.
При цьому, допущені сторонами при укладенні правочину порушення вимог цивільного законодавства чи правил ведення господарської діяльності самі по собі не можуть підтверджувати наявність протиправної мети на настання відповідних протиправних наслідків.
Відповідно до ч.2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір. Крім того, судам слід з'ясувати результат розслідування/розгляду кримінальної справи, на яку посилається відповідач в акті перевірки.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
УХВАЛИВ:
1.Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів у Одеській області задовольнити частково.
2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12.06.2012 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2013 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя
Судді
І.В. Борисенко
І.О. Бухтіярова
Г.К. Голубєва