розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 18 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 31 травня 2016 року,

У лютому 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 16 січня 2008 року між ним та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № 201319-CRED, за яким останній отримав кредит у розмірі 4 500 доларів США з кінцевим терміном погашення до 14 вересня 2009 року.

На забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором 16 січня 2008 року з ОСОБА_5 укладений договір поруки № 201319-CRED/ДП.

Проте взяті на себе зобов'язання за договором по сплаті кредитних коштів та відсотків позичальник належним чином не виконував, внаслідок чого виникла заборгованість. Претензії банку до відповідачів про погашення боргу залишені останніми без належного реагування.

З огляду на викладене, позивач просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 3 595,68 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України становило 89 424 грн 47 коп.

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 18 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 31 травня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено за пропуском строку позовної давності.

У поданій касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно встановив характер спірних правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням конкретних обставин справи з дотриманням норм процесуального права.

Зокрема, суд на підставі доказів, поданих сторонами, які належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), застосувавши до правовідносин, які склалися між сторонами ст. ст. 256, 260, 261, ч. 4 ст. 267 ЦК України, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" за пропуском строку позовної давності, оскільки, звернувшись у лютому 2016 року із відповідним позовом до суду, позивачем пропущено строк позовної давності, про застосування наслідків якого заявлено представником ОСОБА_4 у суді першої інстанції.

Враховуючи, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 згідно статті 554 ЦК України є солідарними боржниками і ОСОБА_4 було подано клопотання про застосування строку позовної давності, відтак помилковим є посилання ПАТ КБ "ПриватБанк" про те, що суди безпідставно відмовили у стягненні заборгованості з ОСОБА_5, так як останній не подавав клопотання про застосування строку позовної давності.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 08 квітня 2010 року про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором у розмірі 3 863,35 доларів США виконано.

Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують, а зводяться лише до переоцінки доказів.

Згідно ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" відхилити.

Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 18 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 31 травня 2016 року залишити без змін.