розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за клопотанням Публічного акціонерного товариства "Сбербанк Росії" про визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Сбербанк Росії" в особі представника Сиротіна Дмитра Вікторовича, до якої приєдналася представник Публічного акціонерного товариства "Сбербанк Росії" - Сідько Олександра Станіславівна, на ухвалу Заводського районного суду м. Запоріжжя від 13 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 12 липня 2016 року,

У листопаді 2015 року Публічне акціонерне товариство "Сбербанк Росії" (далі - ПАТ "Сбербанк Росії") звернулося до суду з клопотанням про надання дозволу на примусове виконання рішення Арбітражного суду Ростовської області (Російська Федерація) від 09 червня 2014 року у справі № А53-2189/14 про стягнення боргу з Публічного акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" (далі - ПАТ "ЗМК "Запоріжсталь").

Свої вимоги обґрунтовувало тим, що 09 червня 2014 року Арбітражним судом Ростовської області у справі № А53-2189/14 ухвалено рішення про стягнення у солідарному порядку з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ростовська вугільна компанія" (далі - ТОВ "Ростовська вугільна компанія"), Товариства з обмеженою відповідальністю Центральної збагачувальної фабрики "Шолоховська" (далі - ТОВ ЦЗФ "Шолоховська"), Закритого акціонерного товариства Виробничого об'єднання "Шолоховське" (далі - ЗАТ ВО "Шолоховське"), Товариства з обмеженою відповідальністю Вантажно-транспортного управління "Шолоховське" (далі - ТОВ ВТУ "Шолоховське"), Товариства з обмеженою відповідальністю Торгового дому "Шолоховське" (далі - ТОВ ТД "Шолоховське"), Відкритого акціонерного товариства "Запоріжсталь" (далі - ВАТ "Запоріжсталь") на користь Відкритого акціонерного товариства "Сбербанк Росії" 19 372 716,16 доларів США заборгованості за договором про відкриття невідновлюваної кредитної лінії від 29 жовтня 2009 року № 52/256/56.

Указане судове рішення набрало законної сили 19 серпня 2014 року.

Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 13 квітня 2016 року у задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства "Сбербанк Росії" про надання дозволу на примусове виконання рішення Арбітражного суду Ростовської області від 09 червня 2014 року у справі № А53-2189/14 про стягнення заборгованості з Публічного акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 12 липня 2016 року ухвалу Заводського районного суду м. Запоріжжя від 13 квітня 2016 року у цій справі змінено в частині мотивів суду щодо належного повідомлення Публічного акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" про арбітражний розгляд, вказано про відсутність належного повідомлення Публічного акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" про арбітражний розгляд.

Решту ухвали залишено без змін.

У касаційній скарзі ПАТ "Сбербанк Росії", до якої також приєдналася представник ПАТ "Сбербанк Росії" - Сідько О.С., просять скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, постановити нову ухвалу про задоволення клопотання, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, пояснення представників, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга, до якої приєдналася представник ПАТ "Сбербанк Росії" - Сідько О.С., підлягає задоволенню частково на таких підставах.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні клопотання, суд першої інстанції враховуючи неприпустимість зміни змісту рішення іноземного суду про дозвіл на примусове виконання якого заявлене клопотання, виходив з того, що крім ПАТ "ЗМК "Запоріжсталь", решта боржників у справі № А53-2189/14 зареєстровані на території Російської Федерації, тобто, поза межами юрисдикції України. За таких обставин, надання дозволу на примусове виконання рішення лише в частині стягнення з одного із солідарних боржників обмежить коло зобов'язаних осіб всупереч змісту цього ж рішення Арбітражного суду Ростовської області від 09 червня 2014 року № А53-2189/14, що не відповідає вимогам статті 7 Угоди.

Знаходження солідарних боржників в різних державах унеможливить контроль за одночасним виконанням одного й того ж рішення суду в різних державах, що може привести до подвійного стягнення суми.

Також, суд першої інстанції взяв до уваги, що ПАТ "ЗМК "Запоріжсталь" був обізнаним про процес розгляду справи та встановив факт отримання уповноваженою особою ПАТ "ЗМК "Запоріжсталь" поштової кореспонденції з Арбітражного суду Ростовської області 07 квітня 2014 року та 16 травня 2014 року, що підтверджується розписками про вручення рекомендованих поштових відправлень, зі штемпелем відділення Укрпошти.

Крім того, суд першої інстанції вважав, що при розгляді клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в частині вирішення питання повідомлення сторони про процес, суд буде вирішувати питання законності та обґрунтованості ухваленого 09 червня 2014 року Арбітражним судом Ростовської області рішення, чого робити не можна.

Змінюючи рішення місцевого суду в частині мотивів щодо належного повідомлення ПАТ "ЗМК "Запоріжсталь", апеляційний суд виходив з того, що розписки про вручення рекомендованих поштових відправлень безпосередньо з Арбітражного суду Ростовської області на адресу ПАТ "ЗМК "Запоріжсталь" з датами вручення 07 квітня 2014 року та 16 травня 2014 року не свідчать про направлення, в порядку визначеному ст. 253 Арбітражного процесуального кодексу Російської Федерації та ст. 5 вказаної Угоди, ухвали арбітражного суду з повідомленням про судовий розгляд.

Подання апеляційної скарги ПАТ "ЗМК "Запоріжсталь" на ухвалене рішення Арбітражним судом Ростовської області та подання клопотань в ході апеляційного розгляду не свідчать про те, що ПАТ "ЗМК "Запоріжсталь" було повідомлено саме про розгляд справи Арбітражним судом Ростовської області.

Окрім того, з вказаних розписок взагалі не вбачається, що ПАТ "ЗМК "Запоріжсталь" повідомлялось про розгляд будь-якої справи, і в них відсутні дані про час, дату та місце слухання справи.

Таким чином, направлення поштової кореспонденції безпосередньо Арбітражним судом Російської Федерації стороні у справі, яка знаходиться за межами Російської Федерації, а цей факт не оспорюється, суперечить як вимогам законодавства країни, в якій розглядався спір, так і міжнародному законодавству, і не створює для сторони процесу будь-яких правових наслідків, і не вказує на її обізнаність про процес.

Вказане не є належним сповіщення судом сторін про місце та час розгляду справи, а тому не свідчить про ефективне забезпечення ПАТ "ЗМК "Запоріжсталь" "права на суд".

Колегія суддів апеляційного суду враховуючи положення статті 9 Угоди у поєднанні зі статтею 6 Конвенції, дійшла висновку про відсутність правових підстав для визнання та приведення у виконання рішення Арбітражного суду Ростовської області від 09 червня 2014 року.

Проте з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій повністю погодитися не можна виходячи з наступного.

Як установлено судами попередніх інстанцій, рішенням Арбітражного суду Ростовської області (Російська Федерація) від 09 червня 2014 року у справі № А53-2189/14 було стягнуто у солідарному порядку з ТОВ "Ростовська вугільна компанія", ТОВ ЦЗФ "Шолоховська", ЗАТ ВО "Шолоховське", ТОВ ВТУ "Шолоховське", ТОВ ТД "Шолоховське", ВАТ "Запоріжсталь" на користь ВАТ "Сбербанк Росії" 19 372 716,16 доларів США заборгованості за договором про відкриття невідновлюваної кредитної лінії від 29 жовтня 2009 року № 52/256/56, у тому числі: 110 119,56 доларів США - неустойки, 38 716,39 доларів США - плати за обслуговування кредиту, у тому числі строкова - 18 630,86 доларів США, прострочена - 20 085,53 доларів США, 425 880,93 доларів США - відсотків за кредит, у тому числі, строкових - 1 128,93 доларів США, прострочених - 41 451,28 доларів США, 18 798 000 доларів США - позикової заборгованості, в тому числі строкової - 18 298 000 доларів США, простроченої - 500 000 доларів США, а також 200 000 руб. у відшкодування витрат на оплату державного мита.

Постановою П'ятнадцятого арбітражного апеляційного суду (Російська Федерація) від 21 серпня 2014 року рішення Арбітражного суду Ростовської області від 09 червня 2014 року у справі № А53-2189/14 було залишено без змін, апеляційна скарга ВАТ "Запоріжсталь" без задоволення.

Відкрите акціонерне товариство "Сбербанк Росії" (ОГРН 1027700132195) перереєстроване на Публічне акціонерне товариство "Сбербанк Росії", а Відкрите акціонерне товариство "Запоріжсталь" (ЄДРПОУ 00191230) перереєстроване на Публічне акціонерне товариство "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь".

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як на підставі доказів сторін.

Так, відповідно до статті V Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року (995_070) (Нью-Йорк) у визнанні та приведенні у виконання іноземного арбітражного рішення може бути відмовлено у випадку, якщо сторона, проти якої винесено рішення, не була належним чином повідомлена про призначення арбітра або про арбітражний розгляд, або з інших причин не могла надати свої пояснення.

Згідно зі статтею 9 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20 березня 1992 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року, у виконанні рішення може бути відмовлено на прохання сторони, проти якої воно направлене, тільки якщо ця сторона надасть компетентному суду за місцем, де виклопочується виконання рішення, докази того, що інша сторона не була повідомлена про процес.

За змістом частини другої статті 10 ЦК України та статті 3 Закону України "Про міжнародне приватне право" від 23 червня 2005 року № 2709-IV, якщо в чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Суди попередніх інстанцій при вирішенні питання належного повідомлення сторони про розгляд справи під час розгляду даного клопотання стягувача, належним чином не з'ясували дійсні обставини виклику сторони, проти якої винесено рішення іноземного суду, з урахуванням відповідних процедур, які були визначені сторонами в арбітражній угоді, а також із регламенту органу, який за угодою сторін мав здійснити арбітраж, не встановили чи відбулося реальне повідомлення сторони шляхом надсилання поштової кореспонденції безпосередньо арбітражним судом Російської Федерації стороні у справі. При цьому суди мають врахувати, що тягар доведення наявності підстав для відмови у визнанні та виконанні арбітражного рішення покладається на сторону, яка заперечує проти клопотання стягувача.

Крім того, судам необхідно врахувати, що згідно з ч. 2 ст. 368 ЦПК України за кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, чи прокурора, який здійснював у цій справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, видається один виконавчий лист. Якщо на підставі ухваленого рішення належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, або якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів чи проти кількох відповідачів, суд має право за заявою стягувачів видати кілька виконавчих листів, точно зазначивши, яку частину рішення треба виконати за кожним виконавчим листом.

Таким чином, оскільки суди не встановили фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, ухвалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 330, 334- 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сбербанк Росії" в особі представника Сиротіна Дмитра Вікторовича, до якої приєдналася представник Публічного акціонерного товариства "Сбербанк Росії" - Сідько Олександра Станіславівна, - задовольнити частково.

Ухвалу Заводського районного суду м. Запоріжжя від 13 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 12 липня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.