розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 серпня 2015 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2015 року,

У березні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що 19 листопада 2007 року між сторонами було укладено кредитний договір № DNK0AE00000425, згідно з умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 20 606,60 дол. США, з терміном користування до 18 липня 2012 року. Позивач вказував, що відповідач взяті на себе зобов'язання за вищевказаним кредитним договором не виконував, у результаті ненадання своєчасно банку грошових коштів для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією та іншими витратами відповідно до умов договору, станом на 03 березня 2015 року у відповідача виникла заборгованість, яка з урахуванням вже стягнутої заборгованості за тим же кредитним договором згідно з рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 травня 2011 року у розмірі 19 077,13 дол. США становить 30 496,47 дол. США. На підставі вищевказаного позивач просив позов задовольнити та стягнути вказану суму заборгованості з ОСОБА_3

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 серпня 2015 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 19 листопада 2007 року № DNK0AE00000425 в сумі 9 804,96 дол. США, що за курсом 24,82 грн за 1 дол. США відповідно до службового розпорядження НБУ від 03 березня 2015 року становить 243 359 грн 10 коп., з якої: 6 337,46 дол. США - заборгованість за відсотками та 3 467,50 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2015 року рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 серпня 2015 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким відмовлено ПАТ КБ "ПриватБанк" у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення апеляційного суду не відповідає вказаним вимогам.

Судами встановлено, що 19 липня 2007 року між ОСОБА_3 та ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", було укладено кредитний договір № DNK0AE00000425, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит на строк з 19 липня 2007 року по 18 липня 2012 року у вигляді непоновлюваної лінії в сумі 20 606,60 дол. США, на купівлю автомобіля у розмірі 14 558,00 дол. США, а також 34 грн для сплати за реєстрацію предмета застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 145,58 дол. США у момент надання кредиту та у розмірі 909,91 дол. США на оплату страхових платежів, 72,79 дол. США на сплату страхового платежу за договором особистого страхування, та у розмірі 4 913,51 дол. США на сплату страхових платежів у випадках та порядку, передбачених п. п. 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,84 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, щомісячної винагороди у розмірі 0,14 % від суми виданого кредиту на придбання автомобіля, відсотків за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з п. 6.2 даного договору.

Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 травня 2011 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № DNK0AE00000425 від 19 липня 2007 року стягнуто із ОСОБА_3 на користь позивача суму в розмірі 150 698 грн 16 коп. та витрати на правову допомогу в сумі 500 грн; солідарно стягнуто із ОСОБА_3 та філії ТОВ "Українське фінансове агентство "Верус" суму в розмірі 200 грн та судові витрати в сумі 1 628 грн 98 коп.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з відповідача на користь банку підлягає стягненню сума відсотків, нарахованих за останні три роки, та сума пені, нарахована за останній рік, тобто до моменту звернення позивача із даним позовом.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що банк має право на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, однак вказаних вимог не заявляв, а звернувся до суду з позовом на підставі ст. ст. 526, 527, 530 та 1054 ЦК України.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.

За змістом ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

У статті 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Виходячи із системного аналізу ст. ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України (435-15) .

Отже з боржника на користь банку підлягають стягненню штрафні санкції, передбачені договором за неналежне виконання його умов.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 23 вересня 2015 року № 6-1206цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватись судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

У порушення вимог ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України апеляційний суд на зазначені положення закону уваги не звернув; доводів сторін як на підтвердження, так і на заперечення позову належним чином не перевірив; не встановив фактичних обставини, від яких залежить правильне вирішення спору; зокрема доводів позивача про наявність боргу до уваги не прийняв та належної оцінки їм не дав.

При цьому не врахував, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України (435-15) , зокрема: простроченої заборгованості за процентами, простроченої заборгованості з комісії, пені за несвоєчасне погашення процентів, пені за несвоєчасне погашення кредиту, пені за несвоєчасне погашення комісії.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.