розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про стягнення майнових збитків, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 11 травня 2016 року,

У січні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про стягнення майнових збитків, посилаючись на те, що 17 травня 2006 року придбав у ОСОБА_5, який діяв за довіреністю від імені ОСОБА_6 як власника, автомобіль ЗАЗ-Daewoo Lanos, державний номерний знак НОМЕР_1, та передав йому 4 850 доларів США, про що ОСОБА_5 написав розписку. Того ж дня ОСОБА_5 надав йому довіреність на право керування, розпорядження автомобілем терміном до 13 листопада 2008 року, без права передоручення, в подальшому продовживши термін довіреності до 15 вересня 2013 року.

У серпні 2013 року автомобіль під його керуванням був затриманий працівниками ДАІ Миколаївської області з підстав перебування його в розшуку як майно, на яке ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві накладено арешт за боргові зобов'язання ОСОБА_6, який на момент передачі коштів був власником спірного автомобіля.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 06 листопада 2013 року в задоволенні його позову до ОСОБА_6, ОСОБА_5, ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві про визнання права власності на автомобіль, припинення його розшуку та виключення з акта опису й звільнення з-під арешту відмовлено. Суд установив, що вказаний договір не є укладеним, оскільки правовідносини, які виникли між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, не набули характеру укладеного договору з правовим наслідком переходу права власності від продавця до покупця. За таких обставин слід вважати правочин щодо купівлі-продажу автомобіля недійсним.

Через боргові зобов'язання ОСОБА_6, від імені якого відповідач ОСОБА_5 продав йому автомобіль, він зазнав майнових збитків у розмірі 38 766 грн 05 коп., тому вважав, що відповідно до ст. ст. 215, 216 ЦК України ОСОБА_5 повинен їх повернути.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 19 лютого 2016 року позов задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 38 766 грн 05 коп. та 387 грн 67 коп. судового збору.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 11 травня 2016 року зазначене судове рішення скасовано. Ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

30 листопада 2005 року нотаріально посвідчено довіреність, якою власник автомобіля ОСОБА_6 уповноважив ОСОБА_5 та ОСОБА_7 управляти та розпоряджатися (продати, обміняти) належним йому на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_2, виданого МРЕВ-7 м. Києва ДАІ ГУМВС 20 вересня 2002 року, автомобілем ЗАЗ-DaewooLanos, державний номерний знак НОМЕР_1, довіреність видана з правом передоручення, одержання належних йому в результаті укладених угод грошей та дійсна до 30 листопада 2008 року.

17 травня 2006 року ОСОБА_5 в порядку передоручення уповноважив ОСОБА_4 та ОСОБА_9 керувати та укладати правочини щодо розпорядження (продати, передавати в оренду, позичку) за ціну та на умовах на свій розсуд автомобілем ЗАЗ-Daewoo Lanos, державний номерний знак НОМЕР_1. Довіреність нотаріально посвідчена та дійсна до 30 листопада 2008 року.

Цього ж дня - 17 травня 2006 року ОСОБА_5 написав розписку про отримання за автомобіль ЗАЗ-Daewoo Lanos, державний номерний знак НОМЕР_1, грошей в сумі 4 850 доларів США, що підтверджується оригіналом розписки, доданої до матеріалів справи. У розписці не вказано, від кого ОСОБА_5 отримав гроші, проте він визнав, що зазначені в розписці гроші він отримав від позивача та передав їх власнику автомобіля ОСОБА_6

15 вересня 2008 року власник автомобіля ОСОБА_6 уповноважив ОСОБА_4 та ОСОБА_10 розпоряджатися (з правом наступного продажу, міни, застави здачі в оренду) та керувати належним йому автомобілем ЗАЗ-DaewooLanos, державний номерний знак НОМЕР_1. Довіреність нотаріально посвідчена в м. Києві та дійсна до 15 вересня 2013 року.

Таким чином, позивач з 15 вересня 2008 року набув право розпорядження та керування автомобілем на підставі довіреності власника автомобіля ОСОБА_6

02 серпня 2013 року на підставі постанови ВДВС Дарницького РУЮ від 22 червня 2012 про арешт автомобіля, належного ОСОБА_6, в порядку виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_6 на користь держави заборгованості в сумі 9 378 грн 46 коп., автомобіль ЗАЗ-DaewooLanos працівниками ДАІ було вилучено у позивача.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався ст. 1212 ЦК України, яка регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, ураховуючи, що укладений правочин купівлі-продажу автомобіля є недійсним, що було встановлено рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 06 листопада 2013 року, відповідач отримав від позивача 4 850 доларів США, що підтверджується оригіналом розписки та не спростовано відповідачем, позивач позбавлений можливості користуватися автомобілем і в подальшому не бажає його забирати, кошти, отримані за автомобіль, не повертає.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, зазначав, що позивач посилався як на підставу позову на норми ст. ст. 215, 216 ЦК України як наслідки недійсності правочину, який не був укладений, та на відшкодування майнових збитків у зв'язку із вчиненням недійсного правочину винною стороною цього правочину.

Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги на підставі ст. 1212 ЦК України, відповідно до якої безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, оскільки отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.

Таким чином, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно позивачу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі № 6-100цс15, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

ОСОБА_4 обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що ОСОБА_5 набув право власності на автомобіль ЗАЗ-DaewooLanos, державний номерний знак НОМЕР_1 та 17 травня 2006 року як власник автомобіля продав позивачу, а, оскільки автомобіль у нього вилучено, то відповідач, як сторона договору купівлі-продажу, зобов'язаний повернути отримані від нього кошти, оскільки на цю суму він зазнав майнових збитків.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_5 пояснював, що він не був власником автомобіля, а за довіреністю власника від його імені після ремонту продав автомобіль ОСОБА_4, отримав від нього кошти, які передав власнику автомобіля, ОСОБА_4 повинен був переоформити право власності на автомобіль з ОСОБА_6 на себе, проте цього не зробив.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив також із того, що ОСОБА_5 не довів, що гроші за автомобіль передав власнику ОСОБА_6, разом із тим такий висновок суду ґрунтується на припущеннях, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що власник автомобіля має претензії до повіреного в зв'язку з невиконанням ним свого обов'язку передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та власником спірного автомобіля, а також між власником автомобіля та відповідачем письмовий договір купівлі-продажу автомобіля не укладався.

Посилання позивача, як на доказ укладення 17 травня 2006 року договору купівлі-продажу автомобіля саме з відповідачем, на довіреність та на розписку про передачу коштів, апеляційний суд вважав безпідставними та такими, що не ґрунтуються на законі, оскільки довіреність на право управління, володіння та розпорядження автомобілем не є правовстановлюючим документом, який посвідчує право власності на автомобіль.

За таких обставин апеляційний суд дійшов правильного висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в позові.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, підстав для скасування ухваленого ним рішення не вбачає.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів.

Згідно із ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів cудової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ