розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення Апеляційного суду м. Києва від 19 січня 2016 року та касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником ОСОБА_5, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 листопада 2014 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 19 січня 2016 року,

У жовтні 2013 року публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк", банк) звернулось до суду з указаним позовом, який уточнило у ході розгляду справи, та остаточно просило стягнути солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 заборгованість за кредитом, яка утворилась станом на 28 травня 2014 року у розмірі 4 698 720 грн 45 коп., з яких заборгованість за тілом кредиту - 2 774 896 грн 35 коп., заборгованість за відсотками - 1 923 824, 00 грн.

На обґрунтування позовних вимог банк посилався на те, що 08 серпня 2008 року між акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк", правонаступником якого є АТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 11381450000, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 250 000,00 доларів США з розрахунку 13,50 % річних на строк до 08 серпня 2025 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором цього ж дня між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки № 222438, згідно з умовами якого поручитель поручається перед кредитором за виконання ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором.

08 грудня 2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ПАТ "Дельта Банк" було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого АТ "УкрСиббанк" передало АТ "Дельта Банк" право вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, і за умовами якого АТ "Дельта Банк" замінило АТ "УкрСиббанк" як кредитора у зазначених зобов'язаннях і отримує право вимагати від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

Посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_3 своїх зобов'язань за кредитним договором, унаслідок чого станом на 28 травня 2014 року утворилася заборгованість у розмірі 4 698 720 грн 45 коп., яку позивач просив стягнути солідарно з відповідачів.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 листопада 2014 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ "Дельта Банк" суму боргу за договором про надання споживчого кредиту № 11381450000 від 08 серпня 2008 року у розмірі 4 698 720 грн 45 коп.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 19 січня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_5, задоволено частково, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 листопада 2014 року в частині солідарного стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано і ухвалено у цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_4, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 листопада 2014 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованості за кредитним договором у розмірі 4 698 720 грн 45 коп. залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ПАТ "Дельта Банк", посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позову про стягнення кредитної заборгованості з поручителя та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову у зв'язку із пропуском позивачем строку позовної давності.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг та заперечення представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 на касаційну скаргу ПАТ "Дельта Банк", колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга ПАТ "Дельта Банк" підлягає відхиленню, а касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 неналежним чином виконувала свої зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку із чим дійшов висновку про наявність підстав для дострокового стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з відповідачів.

При новому розгляді справи суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині солідарного стягнення кредитної заборгованості та відмовляючи у задоволенні позову до ОСОБА_4, виходив з того, що позивач протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив вимог до поручителя, а тому дійшов висновку про припинення договору поруки.

Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанції в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_3 не відповідає з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 08 серпня 2008 року між акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_3 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11381450000, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 250 000,00 доларів США зі сплатою 13,5 % річних з кінцевим терміном повернення до 08 серпня 2025 року.

Також 08 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки № 222438, відповідно до умов якого ОСОБА_4 зобов'язався відповідати перед банком за виконання ОСОБА_3 усіх своїх зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту.

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у період з 26 серпня по 10 жовтня 2008 року ОСОБА_3 здійснювала платежі у більшому розмірі, ніж встановлено графіком погашення платежів, проте у вересні 2009 року у неї виникла заборгованість за кредитом у розмірі 844,12 доларів США, а починаючи з жовтня 2009 року вона перестала здійснювати погашення за кредитним договором.

Тобто судом апеляційної інстанції установлено, що останній платіж ОСОБА_3 здійснила у жовтні 2009 року.

Як вбачається з матеріалів справи, 18 жовтня 2010 року ПАТ "УкрСиббанк" звертався до суду із позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про солідарне стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 11381450000 від 08 серпня 2008 року (а. с.132-135), проте ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2012 року позовна заява ПАТ "УкрСиббанк" була залишена без розгляду відповідно до вимог ч. 3 ст. 207 ЦПК (а. с. 137-138)

Обґрунтовуючи позовні вимоги, банк посилався на те, що ОСОБА_3 належним чином свої зобов'язання за договором про надання споживчого кредиту не виконувала, у зв'язку із чим станом на 28 травня 2014 року утворилася заборгованість у розмірі 4 698 720 грн 45 коп., яка складалася з тіла кредиту - 2 774 896 грн 35 коп. та відсотків за користування кредитом - 1 923 824 грн.

Заперечуючи проти задоволення позову по суті, відповідач також подала заяву про застосування строку позовної давності (а. с. 123-131).

Вирішуючи спір суд апеляційної інстанції виходив з того, що звернення у жовтні 2010 року ПАТ "УкрСиббанк" (первинного кредитора) до суду з позовною заявою про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, в силу приписів ст. 264 ЦК України перервало позовну давність, а тому, врахувавши, що ПАТ "Дельта Банк" звернулося до суду з цим позовом 30 вересня 2013 року, дійшов висновку, що позивачем строк позовної давності не пропущено.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону, зокрема, ст. ст. 119, 120 ЦПК України. Тому, якщо судом відмовлено у відкритті провадження (ч. 2 ст. 122 ЦПК України) або позовну заяву повернуто (ч. 3 ст. 121 Кодексу), перебіг позовної давності не переривається. Так само не перериває цього перебігу подання позову з порушенням правил підвідомчості та підсудності справ.

Також з огляду на положення ч. 1 ст. 265 ЦК України залишення судом позову без розгляду з підстав, зазначених у ч. 3 ст. 207 ЦПК України, не зупиняє перебігу позовної давності, тобто перебіг позовної давності, що розпочався до подання позову, продовжується в загальному порядку.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1707цс15, яка відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.

Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання - праві заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - стаття 1048 ЦК України ), що підлягає сплаті.

Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції при новому розгляді справи на порушення вимог ст. ст. 10, 60, 212- 214, 303, 315 ЦПК України на вищевикладені положення закону уваги не звернув та не врахував, що останній платіж ОСОБА_3 здійснила у жовтні 2009 року, в той час як до суду з цим позовом банк звернувся у вересні 2013 року, уточнивши його ціну у червні 2014 року, у зв'язку із чим суд дійшов передчасного висновку про додержання позивачем строку позовної давності, не визначивши належним чином початок його перебігу та не перевіривши належним чином наданий позивачем розрахунок заборгованості з урахуванням строків позовної давності, оскільки судом стягнута вся заборгованість, яка утворилася станом на 28 травня 2014 року, а тому ухвалене судом апеляційної інстанції рішення не може вважатися законним і обґрунтованим в цій частині, у зв'язку із чим відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_3 з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Разом з тим, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується із висновком апеляційного суду щодо припинення зобов'язань сторін за договором поруки.

Частина 4 ст. 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення ч. 4 ст. 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення ч. 4 ст. 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя (третє речення ч. 4 ст. 559 ЦК України).

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у ч. 4 ст. 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі ст. 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором, строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Таким чином, врахувавши звернення ПАТ "УкрСиббанк" до суду в жовтні 2010 року з позовом про дострокове погашення заборгованості, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що банк фактично встановив новий строк виконання зобов'язання за кредитним договором, а тому, звертаючись із позовом до поручителя ОСОБА_4 у вересні 2013 року, банком пропущено строк пред'явлення вимог до поручителя про повернення боргових сум.

Зважаючи на вищевикладене та керуючись ст. ст. 336, 337, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргупублічного акціонерного товариства "Дельта Банк" відхилити, а касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_5, задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 19 січня 2016 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_3 скасувати, справу передати в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 19 січня 2016 року в частині вирішення позовних вимог публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, залишити без змін.