У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в якому, з врахуванням змінених позовних вимог, просив: визнати неправомірними дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Депаратаменту державної виконавчої служби ОСОБА_4 щодо закінчення виконавчого провадження № 42555204 по примусовому виконанню рішення № 59834/09 Європейського суду з прав людини "Справа "Щукін та інші проти України" від 13 лютого 2014 року; визнати незаконною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження № 42555204 від 24 червня 2015 року по примусовому виконанню рішення № 59834/09 Європейського суду з прав людини "Справа "Щукін та інші проти України" від 13 лютого 2014 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 2 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року, відмовлено у задоволенні позову.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені ними судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.

Судами встановлено, що постановою Донецького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2007 року у справі № 2-а-4506/07 позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії Управління Пенсійного фондду України в м. Сніжному Донецької області про відмову ОСОБА_3 у перерахунку пенсії по інвалідності за період з 1 липня 2007 року із розрахунку шести прожиткових мінімумів для непраздатних громадян. Зобов'язано Управління Пенсійного фондду України в м. Сніжному Донецької області перерахувати ОСОБА_3 пенсію по інвалідності відповідно до статей 50, 54, пункту четвертого статті 67, пункту третього статті 71 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постараждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 1 липня 2007 року із розрахунку шести прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 25 липня 2008 року у справі № 2-а-12884/08 позов задоволено частково. Визнано незаконними дії Управління Пенсійного фонду України в м.Сніжне щодо виплати з 1 січня 2008 року основної та додаткової пенсії ОСОБА_3 у розмірі меншому, ніж встановлено частиною четвертою статті 54 та статтею 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м.Сніжне здійснити ОСОБА_3 з 1 січня 2008 року перерахунок пенсії по інвалідності у відповідно до частини четвертої статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у відповідності до статті 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, з урахуванням вимог статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

У зв'язку з невиконанням даних рішень судів позивач звернувся до Європейського суду з прав людини із заявою № 68467/12 від 9 жовтня 2012 року.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 13 лютого 2014 року у справі "Щукін та інші проти України" (заява № 68467/12 та 249 інших заяв) суд серед іншого визнав прийнятними скарги заявників (у тому числі й скаргу ОСОБА_3) за пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції та за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції щодо тривалого невиконання рішень, ухвалених на їхню користь, та щодо відсутності ефективних національних засобів юридичного захисту щодо цих скарг; констатував порушення Україною названих положень Конвенції та Першого протоколу до Конвенції; постановив, що: (a) протягом трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалених на користь заявників, які досі підлягають виконанню, та сплатити 2000 Євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю, в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди, та компенсації судових витрат, а також будь-який податок, що може нараховуватись; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу; (b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 19 березня 2014 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 42555204 з примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини на користь ОСОБА_3

Міністерством юстиції України позивачу перераховано кошти в сумі 34786 грн 92 коп (еквівалент 2000 євро), що підтверджується платіжним дорученням від 9 жовтня 2014 року № 4719 та пеню в розмірі 425 грн 25 коп за несвоєчасне виконання рішення Європейського суду з прав людини, що підтверджується платіжним дорученням від 20 березня 2015 року № 803.

Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби ОСОБА_4 від 24 червня 2015 року закінчено виконавче провадження на підставі пункту 8 частини першої статті 49, статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" та пункту 5 статті 8 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Частиною першою статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV (далі - Закон № 606-ХІV (606-14) ) передбачено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За нормами пункту 9 частини другої статті 17 вказаного Закону відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (3477-15) .

Згідно пункту 12 частини першої статті 49 Закону № 606-ХІV виконавче провадження підлягає закінченню у разі, якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV (далі - Закон № 3477-ІV (3477-15) ) порядок виконання Рішення визначається цим Законом, Законом України "Про виконавче провадження", іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом.

Частиною першою статті 8 Закону № 3477-ІV передбачено, що виплата стягувачеві відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття Рішенням статусу остаточного або у строк, передбачений у Рішенні.

Згідно частин другої та третьої вказаної статті встановлено, що у разі порушення строку, зазначеного в частині першій цієї статті, на суму відшкодування нараховується пеня відповідно до Рішення. Протягом одного місяця від дня відкриття виконавчого провадження за Рішенням Орган представництва надсилає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, постанову про відкриття виконавчого провадження та документи, передбачені у пункті "б" частини першої статті 7 цього Закону.

Частиною четвертою статті 8 Закону № 3477-ІV передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом 10 днів від дня надходження зазначених у частині третій цієї статті документів здійснює списання на вказаний Стягувачем банківський рахунок, а в разі його відсутності - на депозитний рахунок державної виконавчої служби коштів з відповідної бюджетної програми Державного бюджету України.

Відповідно до частини п'ятої вказаної статті підтвердження списання відшкодування, отримане від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та підтвердження виконання всіх вимог, зазначених у резолютивній частині остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, резолютивній частині остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, у рішенні Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, у рішенні Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України, є для державної виконавчої служби підставою для закінчення виконавчого провадження.

Згідно з частино шостою статті 8 Закону № 3477-ІV державна виконавча служба протягом трьох днів надсилає Органу представництва постанову про закінчення виконавчого провадження та підтвердження списання коштів.

Так, судами встановлено, що кошти присуджені на користь стягувача рішенням Європейського суду виплачено в повному обсязі, а рішення національного суду виконано на момент відкриття даного виконавчого провадження, тому державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження.

Позивач вважає дії відповідача щодо закінчення виконавчого провадження протиправними, оскільки постановою Донецького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2007 року та постановою Донецького окружного адміністративного суду від 25 липня 2008 року виплати не здійснюються з 14 червня 2011 року, у зв'язку зі зміною 23 липня 2011 року правового регулювання, на підставі якого позивачу здійснювались відповідні виплати. Законом України від 14 червня 2011 року № 3491-VI "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет на 2011 рік" (3491-17) доповнені Прикінцеві положення пункту 4, якими установлено, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.

На виконання пункту 7 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" від 14 червня 2011 року № 3491-VI Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 6 липня 2011 року № 745 (745-2011-п) "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету", яка набрала чинності з 23 липня 2011 року.

У зв'язку з прийняттям зазначеного нормативно-правового акта застосування положень статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" до 23 липня 2011 року здійснюються у порядку та розмірах, встановлених наведеним законом, а з 23 липня 2011 року у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.

26 грудня 2011 року Конституційний Суд України Рішенням № 20-рп/2011 (v020p710-11) у справі за конституційними поданнями щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) пункту 4 розділу VI "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" (2857-17) від 14 червня 2011 року № 3491-VI (3491-17) визнав вказані зміни конституційними.

Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 25 січня 2012 № 3-рп/2012 (v003p710-12) у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення деяких статей Конституцій України (254к/96-ВР) , Бюджетного кодексу України (2456-17) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) в системному зв'язку з окремими положеннями Конституції України (254к/96-ВР) суд розтлумачив, що Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

З 1 січня 2012 року набрав чинності Закон України від 22 грудня 2011 року № 4282-VІ "Про Державний бюджет України на 2012 рік" (4282-17) , пунктом 3 Розділу "Прикінцеві положення" якого установлено, що у 2012 році норми і положення статті 39, 50, 51, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.

На виконання вимог зазначеного Закону Кабінет Міністрів України прийняв постанови "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постараждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23 листопада 2011 року № 1210 (1210-2011-п) та "Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення" від 28 грудня 2011 року № 1381 (1381-2011-п) .

З огляду на наведене, починаючи з 23 липня 2011 року в Україні змінилося правове регулювання, на підставі якого позивачу здійснювалися виплата пенсії та інші соціальні виплати згідно, зокрема, по-іншому визначені розміри пенсій для інвалідів щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, а також щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Отже, відповідач діяв правомірно виносячи постанову про закінчення виконавчого провадження з виконання рішення Європейського суду з прав людини № 59834/09 "Справа "Щукін та інші проти України" від 13 лютого 2014 року, оскільки рішення національних судів виконані до моменту внесення у чинне законодавство України змін, що встановлюють новий порядок обчислення та нарахування соціальних виплат. Крім того, рішеннями національних судів не було встановлено зобов'язань щодо проведення відповідних виплат, оскільки вказаними рішення встановлено лише обов'язок Управління провести відповідний перерахунок пенсії, а не її виплату.

Таким чином, суди дійшли обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують вказаних висновків судів попередніх інстанцій.

Згідно з частиною першою статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.