розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кіровограді на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року у справі № 1170/2а-1728/11 за позовом Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м.Кіровограді до приватного акціонерного товариства "Міжнародна акціонерна авіаційна компанія "Урга" про стягнення заборгованості, -

Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кіровограді (далі відділення Фонду) звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з приватного акціонерного товариства "Міжнародна акціонерна авіаційна компанія "УРГ" (далі Товариство) заборгованість за платежами у розмірі 1710,11грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що за наслідками перевірки було встановлено факти, які свідчать про порушення відповідачем строків перерахування страхових внесків, у зв'язку з чим відділенням Фонду нарахована пеня.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з оскаржуваними судовими рішеннями, відділення Фонду звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та задовольнити позов.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, що відповідач зареєстрований як платник страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та перебуває на обліку у відділенні Фонду.

18 січня 2011 року Товариством подано до відділення Фонду розрахункову відомість про нарахування і перерахування страхових внесків та витрачання коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України за IV квартал 2010 року.

17 лютого 2011 року позивачем проведено перевірку Товариства щодо правильності нарахування, повноти і своєчасності перерахування страхових внесків та витрачання коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України за період з 01.01.2004 р. по 17.02.2011 р.

За результатами перевірки складено акт № 389 від 17.02.2011 р., в якому вказано на порушення підприємством строків сплати страхових внесків до відділення Фонду, в результаті чого відповідачу нарахована пеня в сумі 208,86 грн.

Не погодившись з актом № 389 від 17.02.2011р., Товариство подало до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України заперечення до акту перевірки від та надало первинні документи в електронному вигляді, які раніше не були представлені позивачу.

Листом від 28.03.2011 р. № 356/02-11 позивач повідомив відповідача про те, що відділенням Фонду було переглянуто акт перевірки від 17.02.2011 р. № 389 та надіслано для узгодження новий акт перевірки від 28.03.2011 р. № 389/1 за період з 01.01.2004 р. по 28.03.2011 р.

Згідно з висновками вказаного акту перевірки, встановлено порушення щодо несвоєчасної сплати страхових внесків до відділення Фонду, в результаті чого Товариству нарахована пеня в сумі 1713,11 грн.

З урахуванням часткової сплати відповідачем страхових внесків до відділення Фонду за січень 2011 року у розмірі 5084,86 грн., несплаченими залишилось 1710,11 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували факт порушення відповідачем терміну сплати страхових внесків.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Відповідно до п.2 ч.2 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23.09.1999 р. № 1105 роботодавець, як страхувальник зобов'язаний своєчасно та повністю нараховувати і сплачувати в установленому порядку страхові внески до Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

Відповідно до ч.2 ст. 52 цього Закону за прострочення сплати страхового внеску до Фонду соціального страхування від нещасних випадків із страхувальника стягується пеня згідно із законом.

Згідно з пунктом 4.12 Інструкції про порядок перерахування, обліку та витрачання страхових коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, затвердженою постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 12.07.2007 р. № 36 (z0867-07) (далі Інструкція) (чинна на час сплати страхових внесків у 2010 році) страхові внески сплачуються страхувальниками-роботодавцями - у день одержання коштів на оплату праці в установах банків. Підприємства, які здійснюють виплату заробітної плати на поточні рахунки фізичних осіб в установах банків, сплачують страхові внески до Фонду в день перерахування коштів на особові рахунки. У разі виплати заробітної плати за першу половину місяця страхувальник одночасно з одержанням зазначених сум сплачує страхові внески, нараховані на суму цих виплат. При проведенні оплати праці з готівкової виручки чи в натуральній формі платники страхових внесків не пізніше наступного дня після здійснення виплат подають до установи банку платіжне доручення на перерахування страхових внесків до Фонду.

Згідно з п. 5.1. Інструкції не внесені страхувальниками у встановлений строк страхові внески до Фонду вважаються недоїмкою і стягуються у порядку, передбаченому законодавством, з нарахуванням пені. Пеня нараховується із сум недоїмки за кожний прострочений день і обчислюється, виходячи із 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки (без урахування штрафів) за весь строк.

Як зазначено судами попередніх інстанцій, з акту перевірки № 389/1 неможливо встановити у зв'язку з чим позивачем зроблено висновок про порушення терміну сплати страхових внесків.

У додатку № 2 до Акту "Співставлення фактично сплачених страхових внесків з розрахунковими сумами" вказано на розбіжності між сумами фактично сплачених страхових внесків та розрахунковими сумами, які на думку відділення Фонду мали бути сплачені. Враховуючи виявлені розбіжності, позивачем визначено дні прострочки платежів з огляду на які розраховано і пеню.

В касаційній скарзі заявник посилається на те, що за березень 2004 року Фонд оплати праці складає 159323,98 грн., відповідно страхові внески повинні скласти 2007, 48. Проте, відповідачем було практично перераховано 1903, 86 грн, у зв'язку з чим виникла недоплата у розмірі 103, 62 грн.

В той же час, позивач звернувся в суд з позовом про сплату заборгованості за платежами у розмірі 1710,11 грн.

Крім того, позивач вказує на порушення терміну сплати страхових внесків при виплаті премій працівникам ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, проте не надає доказів того, коли саме були одержані дані кошти в установі банку, що унеможливлює встановлення відповідно до пункту 4.12 Інструкції факту пропуску строку на сплату таких внесків. В той же час, відповідачем надано платіжні доручення від 05.10.2010 р. - в сумі 130,61 грн., 06.10.2010 р. - в сумі 284,41 грн., 07.10.2010 р. - в сумі 403,87 грн. на підтвердження відрахування страхових внесків при виплаті даних премій на рахунок Фонду.

За правилами ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно, позивачем не надано належних доказів для підтвердження своїх позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 1710,11 грн., належним чином не обґрунтовано посилань на несвоєчасність сплати відповідачем страхових внесків та підстав для обчислення пені за недоїмку.

Отже, враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 222, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кіровограді залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним судом України з підстав, в порядку та у строки, визначені ст.ст. 236 - 239-1 КАС України.