Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод Запоріжмашпром" звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 02.06.2015 у справі № 808/933/15 позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 22.01.2015 року № 00002408-26-22-11.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2015 року у справі № 808/933/15 постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 02.06.2015 року скасовано. Прийнято нову постанову. Позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 22.01.2015 року № 00002408-26-22-11 (форма "Р") на суму 5 039, 00 грн., у тому числі за основним платежем 3 366, 00 грн., штрафні санкції 1 683, 00 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення цього суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач подав клопотання про розгляд справи без участі його представників.

Згідно із пунктом 1 частини першої ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Завод Запоріжмашпром" з питань достовірності вчинених правочинів та дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "Гранд Крістал" за червень 2014 року та ТОВ "Інтер-Сервіс Груп" за липень 2014, відповідачем складено акт від 15.12.2014 року № 105/08-26-22-11/34790215, яким встановлено порушення п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість за червень 2014 року - 3 366, 00 грн., за липень 2014 року - 26 820, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.01.2015 року № 00002408-26-22-11, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 45 279, 00 грн. в тому числі за основним платежем - 30 186, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 15 093, 00 грн.

Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу щодо нереальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо правомірного формуванням позивачем даних податкового обліку за результатами здійснення господарських операцій з ТОВ "Гранд Крістал" та ТОВ "Інтер-Сервіс Груп".

З даними висновками суд апеляційної інстанції погодився лише щодо правовідносин позивача з ТОВ "Гранд Крістал". Щодо господарських операцій між позивачем та ТОВ "Інтер-Сервіс Груп" вказав на відсутність обставин їх реальності, оскільки позивачем не надано доказів проведення розрахунків за зобов'язаннями.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову, зважаючи на таке.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у періоді, що перевірявся, позивач мав господарські правовідносини з ТОВ "Гранд Крістал" та ТОВ "Інтер-Сервіс Груп" на підставі договорів поставки товару (кришки для роликів).

Судом першої інстанції встановлено, що реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ "Гранд Крістал" підтверджується наявними у матеріалах справи договором, податковими накладними, рахунками на оплату, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями, банківськими виписками, оборотно-сальдовою відомістю, картками складського обліку матеріалів.

Щодо правовідносин між позивачем та ТОВ "Інтер-Сервіс Груп" судом першої інстанції встановлено, що на підтвердження їх реальності в матеріалах справи наявний договір, рахунок на оплату, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні.

Висновки суду апеляційної інстанції про те, що наявність кредиторської заборгованості у позивача по договору з ТОВ "Інтер-Сервіс Груп" є підставою для позбавлення суб'єкта господарювання права на податковий кредит з податку на додану вартість є необґрунтованими, оскільки придбаний позивачем товар оприбутковано, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю, картками складського обліку матеріалів та показаннями свідка ОСОБА_4

Доказів підтвердження визнання недійсними або анулювання свідоцтв про державну реєстрацію вказаних контрагентів відповідачем не надано.

Таким чином, судом першої інстанції, з урахуванням показів свідків та на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення. Так, судом встановлено, що реальність господарської операції позивача з його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, які відповідають вимогам законодавства.

Таким чином, скасування судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції у відповідній частині та ухвалення нового рішення про відмову у задоволення позову є помилковим.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Отже, прийняте апеляційним судом нове рішення у справі підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції - залишенню в силі відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Запоріжмашпром" задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2015 року у справі № 808/933/15 скасувати.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 02.06.2015 у справі № 808/933/15 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.