Суддів: Черпіцької Л.Т. Гончар Л.Я. Шведа Е.Ю. провівши попередній розгляд адміністративної справи за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Подільського районного суду м. Києва від 21 вересня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2015 року у справі № 758/5685/15-а за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

У травні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просив: визнати бездіяльність відповідача щодо відмови відповідно до ст.6 ЗУ "Про пенсійне забезпечення" перевести позивача на пенсію відповідно до ст. 29 Закону України "Про пенсійне забезпечення"; визнати протиправними дії відповідача щодо відмови надати об'єктивну відповідь на його звернення відповідно до вимог ст.ст. 18, 19 ЗУ "Про звернення громадян", оскільки у зверненні поставлено 11 питань і на жодне з них не надано відповіді; визнати протиправними дії відповідача щодо переведення позивача з пенсії відповідно ст.22 ЗУ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" в розмірі 110% мінімальної пенсії від 3-х з половиною мінімальних пенсій за віком, на пенсію відповідно до ст. 21 ЗУ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" в розмірі 80% заробітної плати за період з 01.01.1991 по 31.12.1992.

Також позивач просив зобов'язати відповідача звернутися до Управління Пенсійного фонду в м. Бровари з вимогою здійснити перерахунок пенсії позивачу з 01.11.2011 та з 01.01.2014 відповідно до ст. 22 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", як інваліду війни ІІ групи, в розмірі 110% від трьох з половиною мінімальних пенсій за віком, який визначається відповідно до п.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зобов'язати відповідача надати обґрунтовану відповідь на його звернення відповідно до ст.ст. 15, 18, 19 Закону України "Про звернення громадян".

Крім цього, позивач просив стягнути з відповідача 100 000 грн. моральної шкоди.

Постановою Подільського районного суду м. Києва від 21 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_4 звернувся з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, та направити справу на новий розгляд або для продовження розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 є інвалідом війни ІІ групи, перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Броварах та Броварському районі Київської області та отримує пенсію по інвалідності ІІ групи внаслідок травми і захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) .

Розмір пенсії позивача складається з основного розміру пенсії та додаткової пенсії потерпілому внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії.

19.03.2015 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області зі скаргою, у якій просив, щоб останній зобов'язав Управління Пенсійного фонду м. Бровари нарахувати йому пенсію відповідно до ст. 22 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", або перевести позивача на пенсію відповідно до ст. 29 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Листом Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 10.04.2015 № 266/Л-01 позивачу надано відповідь, у якій повідомлено, що на питання порушені у його зверненні, неодноразово надавалися письмові відповіді. Крім того, у зв'язку з набранням чинності Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) , пенсії за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, призначені до набрання чинності Законом, перераховані та приведені у відповідність до вказаного Закону, а тому підстави для встановлення пенсії у розмірі, передбаченому ст. 29 Закону України "Про пенсійне забезпечення" відсутні.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з необґрунтованості позовних вимог ОСОБА_4, оскільки підстави для переведення позивача на інший вид пенсії відсутні, на численні звернення позивача відповідачем неодноразово надавались відповіді, а також не обґрунтовано в чому полягає моральна шкода.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з такими висновками судів та вважає їх обґрунтованими, враховуючи наступне.

У відповідності до ч.1 ст. 1 Закону України "Про звернення громадян" громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про звернення громадян", органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівників та посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Згідно з положеннями ст.18 цього Закону, громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Між тим, частиною 2 статті 8 Закону України "Про звернення громадян" визначено, що не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними.

Враховуючи ту обставину, що Головним управлінням Пенсійного фонду у Київській області неодноразово розглядались звернення позивача з приводу порушених питань у його скарзі, що підтверджується матеріалами справи, судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 в частині визнання протиправними дій відповідача щодо відмови надати об'єктивну відповідь на звернення, відповідно до ст.ст. 15, 18, 19 ЗУ "Про звернення громадян" та зобов'язання надати обґрунтовану відповідь на звернення, згідно зі ст.ст. 15, 18, 19 ЗУ "Про звернення громадян".

Що стосується визнання протиправними дій відповідача щодо відмови перевести ОСОБА_4 на пенсію відповідно до ст. 29 вказаного Закону, колегія суддів виходить з такого.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України у м. Броварах та Броварському районі Київської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії відмовлено.

Цим судовим рішенням встановлено, що у ст. 29 Закону України "Про пенсійне забезпечення" не визначено поняття "мінімального розміру пенсії за віком", тому за аналогією необхідно звертатися до інших статей, але цього ж Закону, в яких буде міститися тлумачення поняття. Переводити пенсіонера за бажанням з одного виду пенсії на інший за його правом, відповідно до ЗУ "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) , управління пенсійного фонду вправі керуючись нормами лише цього Закону і не посилаючись на інші, якщо це не передбачено в самому Законі. Позивач не має бажання перейти на інший вид пенсії, а фактично просить змінити порядок нарахування пенсії, оскільки ЗУ "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) не визначено з чого складається мінімальна пенсія за віком, а тому відповідач Управління Пенсійного фонду України у м. Броварах та Броварському районі Київської області позбавлений можливості нараховувати саме так пенсію.

Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

10.04.2015 відповідачем було надано відповідь позивачу про відсутність правових підстав для переведення позивача на пенсію, відповідно до ст. 29 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що також підтверджується вказаною вище постановою суду апеляційної інстанції.

Стосовно позовної вимоги про зобов'язання відповідача звернутися до Управління Пенсійного фонду України у м. Броварах та Броварському районі Київської області з вимогою здійснити перерахунок пенсії позивача з 01.11.2011 та 01.01.2014, відповідно до ст. 22 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", як інваліду війни ІІ групи, в розмірі 110 % від трьох з половиною мінімальних пенсій за віком, що визначена відповідно до ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", то судова колегія вважає її також необґрунтованою.

Згідно довідки Управління Пенсійного фонду України в м. Броварах та Броварському районі Київської області від 14.04.2015 № 3919/03 на виконання ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2014 у справі № 2-а-1322/10 ОСОБА_4 нараховано 37 987,86 грн. з урахуванням виплачених сум.

Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГУЮ у Київській області Гопцій Р.О. від 28.04.2015 при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-а-1322, виданого Броварським міськрайонним судом Київської області, щодо зобов'язання Управління Пенсійного фонду України у м. Броварах Київської області провести з 11.01.2010 перерахунок розміру пенсії по інвалідності ОСОБА_4, відповідно до ст. 22 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" із розрахунку 110 % від трьох з половиною мінімальних пенсій за віком, виходячи з розміру встановленого ч. 1 ст. 28 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням проведених виплат; зобов'язання провести з 11.01.2010 перерахунок додаткової пенсії по інвалідності, відповідно до ст. 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", закінчено виконавче провадження, враховуючи Постанову КМУ від 03.09.2014 № 440 (440-2014-п) .

Отже, управлінням проведено відповідне нарахування пенсії позивачу. Однак, оскільки нарахування 37 987,86 грн. проведено, але фактично позивачем не отримано.

Водночас, згідно ч. 1 ст. 107 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсійний фонд, його органи та посадові особи за шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання соціальних послуг, призначення (перерахунку) та виплати пенсій, передбачених цим Законом, а також за невиконання або неналежне виконання ними обов'язків з адміністративного управління Накопичувальним фондом несуть відповідальність згідно із законом.

Однак, у даній справі відповідачем є Головне управління ПФУ у Київській області, яке не несе відповідальності за зобов'язання Управлінням Пенсійного фонду України в м. Броварах та Броварському районі Київської області перерахувати пенсію, а відтак, висновок судів про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині є правильним.

Вимоги про визнання дій відповідача протиправними, що стосуються переведення позивача на інший вид пенсії, відповідно до ст. 21 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", в розмірі 80% заробітної плати, визначеної за період з 01.01.1991 по 31.12.1992 позивачем взагалі не обґрунтовані, а тому задоволенню не підлягають.

Щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині про завдання позивачеві моральної шкоди, то колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Згідно з п.3 ч.2 цієї статті моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до частини другої статті 23 ЦК України моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Отже, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про безпідставність вимог позивача щодо завданої йому моральної шкоди і необхідність відмови в позові в цій частині.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої та апеляційної інстанцій повно і правильно встановлені фактичні обставини справи, характер правовідносин сторін і вірно застосовані до них норми матеріального права. Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Згідно із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.