Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дем'яносова М.В.,

суддів: Коротуна В.М., Завгородньої І.М.,

Іваненко Ю.Г., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Державного підприємства "Смоли" про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та за зустрічним позовом Державного підприємства "Смоли" до ОСОБА_3, третя особа - Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, про повернення безпідставно набутих коштів, за касаційною скаргою Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 04 лютого 2015 року,

У липні 2014 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Державного підприємства "Смоли" (далі - ДП "Смоли") про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 посилався на те, що 27 серпня 2013 року він був призначений на посаду директора ДП "Смоли" на умовах контракту терміном з 27 серпня 2013 року по 26 серпня 2014 року. Додатковою угодою від 12 лютого 2014 року термін дії контракту було продовжено до 26 серпня 2018 року.

23 квітня 2014 року він написав заяву про звільнення з посади директора на підставі ст. 38 КЗпП України, в якій не вказав дату звільнення. 17 червня 2014 року був виданий наказ № 98 к/к про його звільнення з посади директора ДП "Смоли".

Вважаючи своє звільнення незаконним, у зв'язку з порушенням відповідачем вимог ч. 2 ст. 38 КЗпП України, позивач ОСОБА_3 просив визнати звільнення з посади директора незаконним, скасувати наказ Міністра енергетики та вугільної промисловості України від 17 червня 2014 року № 98-к/к, поновити його на посаді директора ДП "Смоли", зобов'язати Міністерство енергетики та вугільної промисловості України забезпечити виплату грошових коштів ОСОБА_3 за час вимушеного прогулу у розмірі 5682,43 грн та заборгованість з заробітної плати в розмірі 24 993,41 грн.

У жовтні 2014 року ДП "Смоли" звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про повернення безпідставно набутих коштів.

В обґрунтування позовних вимог ДП "Смоли" посилалося на те, що у зв'язку з відстороненням ОСОБА_3 від займаної посади на законних підставах, ДП "Смоли" правомірно не нараховувало та не виплачувало йому заробітну плату. Однак 21 серпня 2014 року внаслідок лічильної помилки ОСОБА_3 було безпідставно виплачено 3 499 грн., які на підставі ст. ст. 1212, 1215 ЦК України підлягають поверненню.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 04 лютого 2015 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано незаконним наказ Міністерства енергетики та вугільної промисловості України № 98-к/к від 17.06.2014 року про звільнення ОСОБА_3 з посади директора ДП "Смоли".

Поновлено ОСОБА_3 на посаді директора ДП "Смоли" з 17 червня 2014 року.

Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі. В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ДП "Смоли" до ОСОБА_3 про повернення безпідставно набутих коштів відмовлено.

У касаційній скарзі Міністерство енергетики та вугільної промисловості України просить скасувати ухвалені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити в повному обсязі, зустрічний позов ДП "Смоли" задовольнити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що законних підстав для звільнення позивача за власним бажанням не було, оскільки після збігу двох тижнів після письмового попередження про розірвання трудового договору ОСОБА_3 продовжував працювати на займаній посаді і не наполягав на звільненні.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ДП "Смоли", суди виходили з недоведеності позовних вимог.

Судами встановлено, що наказом № 120-к/к3 від 27 серпня 2013 року позивач ОСОБА_3 був призначений на посаду директора ДП "Смоли".

27 серпня 2013 року між Міністерством енергетики та вугільної промисловості України та ОСОБА_3 був укладений контракт № 13-а/13, згідно з яким ОСОБА_3 був призначений на посаду директора ДП "Смоли" на строк один рік з 27 серпня 2013 року по 26 серпня 2014 року включно.

Додатковою угодою від 12 лютого 2014 року до умов контракту від 27 серпня 2013 року № 13-а/13 були внесені зміни і в абзаці другому контракту слова "термін один рік" замінені словами "термін п'ять років", слова та цифри "26 серпня 2014 року" замінені словами та цифрами "26 серпня 2018 року".

Ухвалою слідчого судді Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 17 квітня 2014 року ОСОБА_3 в кримінальному провадженні було відсторонено від посади директора ДП "Смоли" на два місяці.

Ухвалою Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 05 червня 2014 року, ухвала слідчого судді Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 17 квітня 2014 року була скасована.

23 квітня 2014 року ОСОБА_3 було написано на ім'я Міністра енергетики та вугільної промисловості України заяву про звільнення його з посади директора ДП "Смоли" за власним бажанням без зазначення дати звільнення.

На цій заяві міститься резолюція керівника "Не заперечую", датована 17 травня 2014 року.

Наказом № 98 к/к від 17 червня 2014 року ОСОБА_3 було звільнено з посади директора ДП "Смоли" за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.

Відповідно до ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Відповідно до п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) , якщо після закінчення строку попередження трудовий договір не був розірваний і працівник не наполягає на звільненні, дія трудового договору вважається продовженою.

Вирішуючи справу та частково задовольняючи позовні вимоги, суди дійшли вірного висновку про те, що оскільки заява про звільнення була подана 17 травня 2014 року, то ОСОБА_3 мав бути звільненим 31 травня 2014 року.

Проте з врахуванням того, що ОСОБА_3 31 травня 2014 року звільнений з роботи не був, то після цієї дати власник не мав права звільнити його відповідно до раніше поданої заяви.

При цьому, сам по собі факт відсторонення ОСОБА_3 від посади директора ДП "Смоли" на підставі ухвали слідчого-судді Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 17 квітня 2014 року правового значення не має, оскільки при відстороненні трудові відносини не припиняються.

Зазначені висновки судів відповідають обставинам справи, а також узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судами правильно застосовані.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ДП "Смоли", суди вірно виходили з недоведеності позовних вимог.

Таким чином, рішення судів є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 04 лютого 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.