Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Бухтіярової І.О., Веденяпіна О.А., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.05.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2015 у справі № 826/14639/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Велс Сервіс" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень,-

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.05.2015 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2015, задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Велс Сервіс", визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0008002213 та № 0008012213 від 06.06.2014, прийняті Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, а також податкова вимога № 14218-25 від 29.07.2014, складена Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, визнано протиправним та скасовано рішення про опис майна у податкову заставу № 809/26-59-25-01-14 від 18.08.2014 р.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційних скарг, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства та своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати до державного бюджету податку на додану вартість (далі - ПДВ) та податку на прибуток при взаємовідносинах із товариством з обмеженою відповідальністю "Старксервіс" за період із 01 січня 2012 року по 31 березня 2014 року, за результатами якої 24 квітня 2014 року складено акт № 1004/26-59-22-13-15/38619548.

В акті перевірки зазначено, що позивачем: занижено ПДВ у розмірі 7479534,00 грн., податок на прибуток у розмірі 7105557,00 грн.

На підставі акту перевірки, 06 червня 2014 року відповідачем прийнято оскаржувані рішення: № 0008002213, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 7479534,00 грн. за основним платежем та у розмірі 1869884,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0008012213, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 7105557,00 грн. за основним платежем та у розмірі 1776389,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Задовольняючи позовну вимогу про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем не доведено наявність порушень податкового законодавства, оскільки реальність господарських операцій підтверджується первинними документами.

Задовольняючи решту позовних вимог, місцевий суд врахував, що наявність підстав для визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є наслідком для скасування оскаржуваних вимоги та рішення про опис майна.

Разом з тим Вищий адміністративний суд України вважає зазначені висновки судів попередніх інстанцій такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частин другої та третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Суд вживає передбачені законом заходи для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Згідно з пунктом 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі. Дотримання цього принципу вимагає від суду, який розглядає адміністративну справу, встановлення фактичних обставин справи, навіть якщо на них немає посилання сторін в їх доводах чи запереченнях, з витребуванням відповідних доказів в тому числі із власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі.

Під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Оскаржувані рішення судів вказаним вимогам не відповідають.

По-перше, під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій, а також в касаційній скарзі позивач посилався на те, що постанова слідчого від 25 березня 2014 року, на підставі якої була призначена перевірка податковим органом згідно пп. 78.1.11 ст. 78 Податкового кодексу, була скасовано як незаконно прийнята 18 квітня 2014 року, тобто до складання акту перевірки та винесення спірних рішень.

Відповідно з метою встановлення факту правомірності прийняття податковим органом податкових повідомлень-рішень судам, зокрема, слід було з'ясувати правомірність дій податкового органу під час їх прийняття з урахуванням того, що обставини, які слугували для призначення перевірки відпали.

Ці обставини відповідно до частини першої статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України входять до предмета доказування при розгляді судом цього адміністративного позову.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції, посилаючись на положення Податкового кодексу України (2755-17) та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) , дійшов правильного висновку, що наведеними правовими нормами, в першу чергу, регламентовано пряму взаємозалежність правильності врахування платником податку у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагента товарів (робіт, послуг) від підтвердження проведених господарських операцій належним чином оформленими первинними документами.

Поруч з цим, з судового рішення суду апеляційної інстанції взагалі не вбачається, які саме норми права стали підставою для висновку про правильність врахування позивачем у податковому обліку таких витрат.

Так, суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи даний спір, наголосили на тому, що директор ТОВ "Старксервіс" ОСОБА_1 підписував первинну документацію, приступивши до виконання обов'язків директора із 04 грудня 2012 року.

Разом з цим, згідно статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) у паперовому вигляді.

Отже, в силу вимог наведених норм податкові накладні виписані від імені підприємства та від особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності цього підприємства, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами, відповідно посвідчувати факт придбання товарів.

У постанові Верховного Суду України від 5 березня 2012 року (справа № 21-421а11) також міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Зважаючи на те, що у справі, яка розглядається, містяться відомості про те, що директор ТОВ "Старксервіс" ОСОБА_1 заперечує свою участь свою участь у створенні та діяльності підприємства директором якого він вважається, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, тому перевірка та встановлення такої обставини має значення для правильного вирішення спору. При дослідженні даної обставини необхідно врахувати висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 1 грудня 2015 р. по справі за позовом ТОВ "Пеппермінт" до ДПІ у Подільськомму районі ГУ ДФС України у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, оскільки в зазначеній справі позивач також мав взаємовідносини з ТОВ "Старксервіс", а всі первинні документи підписані ОСОБА_1

Окрім того, податковий орган під час розгляду спору в судах першої та апеляційної інстанцій ставив під сумнів можливість виконання господарських операцій кількістю штатних працівників контрагента та позивача.

Як вбачається з судових рішень, суди попередніх інстанцій вказаним доводам правової оцінки взагалі не надали, не встановили чи відповідають вони дійсності, а відтак ці обставини підлягають дослідженню при новому розгляді справи.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що з метою підтвердження реальності спірних господарських операцій, судам попередніх інстанцій необхідно дослідити не лише наявність або відсутність відповідних первинних документів, але й їх форму та зміст, фактичне здійснення оподатковуваних операцій позивача з контрагентом, наявність у останнього умов для здійснення господарської діяльності, обладнання та виробничих потужностей, а також трудових ресурсів, кваліфікованих спеціалістів, в т.ч. із можливим залученням третіх осіб, на момент укладення і вчинення спірних правочинів.

За наведених обставин, колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись або спростувати, як висновки податкового органу стосовно суті порушення, так і перевірити висновки судів попередніх інстанцій, оскільки дослідження та відсутність належної оцінки доказів, виключає можливість перевірки касаційним судом правильності судових актів.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, що входять до предмета доказування, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.05.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2015 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.